Ключова промова

Отже, президенте Шмідт, вітаю з такими гарними результатами виборів, мені ніколи не вдавалось  отримати подібних результатів, коли я брав участь у виборчих кампаніях в Норвегії.

Пані та панове, мені дуже приємно бачити вас усіх, бути тут, в Берліні, сьогодні, і брати участь в цьому дуже важливому форумі. І справді, відчуваю, що знаходжусь серед друзів НАТО. 

Двадцять дев’ять років тому, майже день у день, мирна революція зруйнувала Берлінський мур. І Бранденбурзькі ворота припинили бути символом розбрату часів холодної війни. Вони знову стали тим, чим повинні бути: проходом, справжньою брамою, а не бар’єром. Невдовзі по тому Бранденбурзькі ворота стали символом єдності і свободи, який  допоміг припинити холодну війну і поширити свободу на континенті, який раніше був розділений. 

Вчора я був у Парижі, де ми відзначали іншу історичну подію. День, коли замовкли гармати Першої світової війни. Сто років тому. І кровопролиття, і руйнація того жахливого конфлікту припинились.

Ці дві річниці нагадують нам, від чого Європа страждала в двадцятому сторіччі. Війна. Хаос. Руїна. І протистояння. І утиски. Ці річниці також нагадують нам про важливість трансатлантичного зв'язку. І як Європа, разом зі Сполученими Штатами, подолала дві світових війни. І холодну війну. І як американські гарантії безпеки підтримали об’єднання  Європи. Тому ми увійшли в ХХІ сторіччя з миром і свободою.  

Проте  сьогодні дехто ставить під сумнів міцність трансатлантичного партнерства. І ми мусимо бути щирими і визнати, що бачимо розбіжності і незгоду з таких питань, як торгівля, іранська ядерна домовленість та інших. Проте ми не повинні забувати, що ми і раніше мали розбіжності. Суецька криза 1956 року. Вихід Франції з Командної структури НАТО за десять років по тому. І звичайно іракська війна 2003 року. 

Тому в різниці мж поглядами немає нічого нового. Нас 29 демократичних країн. З різною історією, різною географією і різною культурою. Різні погляди є природними. Проте історія вчить, що ми здатні подолати ці розбіжності. Ми єднаємось довкола нашої спільної мети. Ми стоїмо разом. Ми захищаємо одне одного. Ми повинні гарантувати, що будемо це робити і в майбутньому. Тому що ми маємо спільний стратегічний інтерес і спільні цінності. І тому, що зустрічаємо більш непередбачуване середовище безпеки разом.

Саме тому ми зараз ще більше зміцнюємо наші зв’язки між Європою і Америкою в царині безпеки. США вперше з часів холодної війни посилюють свою військову присутність в Європі, збільшуючи кількість військ, кількість техніки і кількість навчань, в тому числі і тут, в Німеччині. Останнім часом США збільшили фінансування своєї військової присутності в Європі на 40 відсотків. І вперше, з часу розпаду СРСР, канадські війська знову повернулись до Європи і очолили бойову групу в Латвії. Європейці також зміцнюють свої зусилля, підвищуючи готовність своїх збройних сил, удосконалюючи техніку і спрямовуючи більше мільярдів на оборонні потреби. Лише минулого тижня ми спостерігали за завершенням найбільших навчань НАТО з часів холодної війни. Понад  50 тисяч військовослужбовців. Майже половина з них – з Північної Америки і вісім тисяч з Німеччини. Це демонстрація справжнього оборонного співробітництва між нашими двома континентами. 

Це трансатлантичне партнерство стосується стримування і оборони. Але воно стосується також діалогу і роззброєння. Десятками років  угоди про контроль над озброєннями розбудовували довіру і скорочували кількість ядерних озброєнь. Однією з таких угод був Договір про ядерні сили середньої дальності. Договір, народжений трансатлантичними зусиллями, став наріжним каменем контролю над озброєннями в Європі.

У 70-ті і 80-ті роки XX сторіччя, а я бачу, що дехто з вас, так само як і я, жив у ті часи, ціле покоління політичних лідерів сформувалось в дебатах навколо ядерних сил середньої дальності в Європі. І я належу до цього покоління. Розгортання радянських ракет СС-20 тоді викликало найбільшу стурбованість. І Німеччина була в центрі цих дебатів. Завдячуючи рішучим політикам, таким як канцлер Гельмут Шмідт, НАТО прийняла рішення про подвійний підхід, вирішила поєднати твердість з діалогом.

Тому, в 1979 році, міністри оборони країн НАТО вирішили розгорнути нові ядерні ракети в Європі у відповідь на дії СРСР. Водночас, намагаючись вступити в діалог з Радянським Союзом, це рішення далось нелегко. Проте зробивши це, вони заклали основу для Договору про ядерні сили середньої дальності, який був підписаний Сполученими Штатами і Радянським Союзом в 1987 році. Це було не просто скорочення загальної кількості ядерних озброєнь. Він заборонив цілу категорію озброєнь, які були розроблені спеціально для націлювання на Європу. Тому це стало справжнім досягненням у роботі з ядерного роззброєння.

Розробка Росією нових ракет ставить під загрозу цей історичний договір. Роками Росія розробляє, виробляє, випробує і розгортає нові ракетні системи SSC-8. Ці ракети мобільні. Їх важко виявити. Вони можуть нести ядерні боєголовки. Вони скорочують час попередження до хвилин. Вони понижують поріг ядерного конфлікту. І вони досягають таких європейських міст, як Берлін.

Роками члени Альянсу, в тому числі і Німеччина, висловлювали свою стурбованість. Знову і знову. США офіційно ставили ці питання на вищих рівнях понад 30 разів. Починаючи з адміністрації Обами, члени Альянсу неодноразово наполягали на тому, щоб Росія забезпечила повне, доступне до перевірки і прозоре виконання. І, після років заперечень, Росія нарешті визнає наявність нової ракетної системи. 

Сполучені Штати повню мірою виконують свої зобов’язання за цим Договором. Отже, в той час як нових американських ракет в Європі немає, є нові російські ракети. Нова російська ракетна система серйозно загрожує стратегічній стабільності в євроатлантичному регіоні. НАТО не має намірів розгортати нові ядерні ракети в Європі. Проте як Альянс, ми відповідаємо за безпеку і захищеність усіх наших членів. Ми не повинні дозволити безкарно порушувати договори про контроль над озброєннями. Тому що  це підриває довіру до самої ідеї контролю над озброєннями.

Тому ми закликаємо Росію забезпечити виконання Договору і повернутись до діалогу зі Сполученим Штатами. Загрози Договору про ядерні сили середньої дальності серйозні, але ми маємо справу не лише з ними. Нам кидає виклик наше середовище безпеки. І це вимагає від нас усіх залишатись сильними. Тому посилення оборонних зусиль ЄС важливе для європейської безпеки. І це може зміцнити НАТО. Тому я схвалюю ці зусилля, але лише якщо вони скріплені трансатлантичним партнерством, яке протягом останніх 70 років залишається основою миру і безпеки в Європі. 

Працюючи над зміцненням оборони в Європі, ми маємо робити це для зміцнення трансатлантичних відносин, тому що члени НАТО, які не входять до ЄС, відіграють провідну роль в європейській безпеці. Неможливо уявити оборону Європи без таких країн, як Туреччина на півдні, яка відіграє ключову роль у боротьбі проти тероризму, і усього цього насильства і нестабільності, які ми спостерігаємо в Іраку і Сирії. Без Норвегії на півночі. І без Канади, США – і Великої Британії – на заході. Тому що після Брекзіту 80 відсотків оборонних видатків НАТО надходитимуть від країн – нечленів ЄС. Тому європейська єдність ніколи не зможе замінити трансатлантичну єдність.

Пані і панове!

Фрагмент Берлінського муру стоїть на варті перед входом до нової штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Це мовчазне нагадування про жорстокий розділ і справжні небезпеки холодної війни. Сьогодні я пишаюсь тим, що стою з вами в Берліні для вшанування Бранденбурзьких воріт як символу відкритості, свободи і миру. І для вшанування передбачуваності і наполегливості усіх країн Альянсу, які розбудували міцне трансатлантичне партнерство після двох руйнівних світових воєн. Давайте і надалі залишатись об’єднаними заради наших спільних цінностей і нашої спільної безпеки. Ми винні це собі, нашим майбутнім поколінням і тим, хто боровся і жертвував заради більш мирного світу.

Дякую.