Збереження ядерного стримування – негайний імператив для НАТО

Вона не зважає на відповідні уроки, отримані від російського вторгнення в Україну, і фундаментальні зміни у майбутньому безпековому середовищі, в якому НАТО доведеться стримувати, або відбивати російську агресію, або ескалацію.

Отже, які ж саме уроки можуть лідери НАТО і Росії винести з війни в Україні? Очевидно, це буде частково залежати від результату війни, який ми поки що не можемо передбачити, і який може мати різноманітні форми. В цій статті припускається лише, що війна в Україні завершиться без застосування Росією ядерної зброї і без вирішальної російської перемоги.

По-перше, лідери НАТО мають зрозуміти, що рішення Путіна вдертися до України демонструє як високу схильність до ризикових дій, так і до глибоких прорахунків в цьому процесі. Така комбінація ризикових дій і прорахунків викликає надзвичайне занепокоєння, особливо разом з неодноразовими погрозами Росії щодо ядерної ескалації.

По-друге, лідери НАТО мають зрозуміти, що те, що демонструють російські війська в Україні вірогідно може призвести до більшого покладання Росією на ядерні озброєння. У гіпотетичній майбутній війні з НАТО Росія швидше за все вважатиме за потрібне застосувати ядерну зброю на більш ранніх етапах конфлікту, намагаючись або перемогти, або уникнути поразки. Це означає, що стримування обмеженої російської ядерної ескалації стане навіть важливішим за стримування звичайної російської агресі.

По-третє, лідери НАТО не повинні робити висновки, що якщо російське керівництво не застосовує ядерну зброю в Україні, воно не зробить цього проти НАТО за інших обставин. На Заході існує тенденція робити небезпечно хибне припущення про те, що стримування застосування ядерної зброї мало ефективне, тому що в разі застосування ядерної зброї загалом, незалежно від потужності і мети застосування, війна швидко вийде з-під контролю і майже автоматично перетвориться на катастрофічний широкомасштабний обмін. (Звичайно, існує можливість того, що обмежене застосування ядерної зброї може призвести до неконтрольованої ескалації, але це ні в якому разі не обов’язково, і може бути навіть малоймовірно). Це хибне припущення може призвести до хибного рецепту: покладатись в основному на загрозу неконтрольованої ядерної ескалації щодо стримування Росії від застосування ядерної зброї на будь-якому рівні, ігноруючи російську ядерну стратегію, набір ядерних сил і засобів, які її забезпечують, і міцну стабільність центрального стримування широкомасштабних ядерних ударів Росії і США по територіях одне одного.

По-четверте, якщо російське керівництво припустить, що небажання НАТО втручатись своїми збройними силами в конфлікт в Україні є результатом його неодноразових ядерних погроз, Росія зробить хибний висновок щодо готовності НАТО воювати перед лицем таких ядерних загроз в конфлікті з Альянсом. Таке нерозуміння може переконати Росію в тому, що залякування ядерною зброєю або її застосування посіє розбрат в Альянсі під час майбутньої кризи або конфлікту з вірогідністю того, що НАТО не відповідатиме в такий спосіб, який рішуче погіршить позицію Росії в конфлікті.

Нинішня фундаментальна зміна в міжнародному безпековому середовищі також посилює важливість ядерного стримування НАТО. Внаслідок швидкого нарощування ядерних сил Китаю, США і їхні союзники невдовзі матимуть справу з двома рівними їм за ядерними потенціалами супротивниками вперше в історії ядерної доби. Якщо новий статус Китаю як рівного за ядерними можливостями переконає його напасти на Тайвань, російське керівництво може побачити можливість вдатися до агресії проти НАТО, з огляду на те, що інший агресор, рівний за ядерним потенціалом, відволіче увагу американських військових. Нинішня перевага НАТО над Росією у звичайних збройних силах за такого сценарію великою мірою зменшиться, або зникне, змусивши НАТО покластися на ядерну зброю задля протидії російській перевазі у звичайних силах. І якщо Росія дійде висновку, що її перевага у ядерних озброєннях на театрі воєнних дій надає їй вирішальну військову перевагу або козирну карту, у разі якщо така опортуністична агресія проти НАТО звичайними силами провалиться, це може призвести до війни між Росією і НАТО.

В підсумку, стримування російської ядерної ескалації не втратить свого значення по закінченні війни в Україні з чотирьох основних причин:

Стримування застосування Росією ядерної зброї проти НАТО, таким чином, залишиться негайним імперативом навіть після закінчення війни в Україні.

Стримування застосування Росією ядерної зброї потребує розуміння російської ядерної стратегії, доктрини, сил і засобів. Роль російських ядерних сил полягає як в стримуванні широкомасштабних ядерних атак на територію Росії, так і в компенсації переваги НАТО в звичайних збройних силах через обмежене застосування ядерних озброєнь на театрі воєнних дій, залякуванні за можливості, але й розгромі в разі необхідності. Таким чином, російська стратегія ґрунтується на припущенні, що обмежене застосування ядерної зброї на театрі воєнних дій навряд чи може спричинити неконтрольовану ескалацію до широкомасштабного обміну між США і Росією ядерними ударами по території країни, що робить гіпотетичну стратегію покладання НАТО в основному на загрозу неконтрольованої ескалації надзвичайно ризикованою.

Варіант ескалації з метою залякування передбачає ініціювання обмеженого застосування ядерної зброї задля примусу до припинення звичайної війни на прийнятних для Росії умовах. Зважаючи на поведінку Росії останнім часом, НАТО повинна запитати себе, якими можуть бути такі умови. До початку війни в Україні цей варіант найчастіше розумівся як ескалація з метою залякування для уникнення звичайної загрози, що насувається. Тим не менше, потенційне зростання залежності Росії від ядерної зброї в період після закінчення війни в Україні може означати, що ескалація з метою залякування може бути використана також і заради отримання перемоги.

Варіант ескалації з метою завдавання поразки передбачає проведення широкомасштабних ядерних операцій на театрі воєнних дій проти звичайних збройних сил, якщо російське керівництво вирішить, що НАТО становить загрозу «самому існуванню російської держави». На цьому ґрунтується вимога російського війська мати тисячі ядерних боєголовок на театрі воєнних дій серед звичайних збройних сил. НАТО повинна запитати себе, що російські керівники можуть вважати такою загрозою в гіпотетичній війні з НАТО після України. Ще раз, в ситуації коли Росія більше покладається на ядерні озброєння, вони можуть вважати свій варіант завдавання поразки на театрі воєнних дій радше як засіб досягнення перемоги, ніж уникнення програшу.

Зважаючи на те, що російська ядерна стратегія припускає, що взаємне стримування широкомасштабних ударів Сполученими Штатами і Росією по території суперника дуже міцне, стримування обмеженого застосування Росією ядерної зброї вимагає здатності НАТО протистояти російській обмеженій ескалації не піддаючись політичному залякуванню і не поступаючись у військовому сенсі.

Це вимагає набору ядерних сил і засобів США і союзників з НАТО, які забезпечать надійну стратегію гнучкого реагування, яка переконає російських керівників в тому, що обмежена ядерна ескалація не надаватиме гарантії від прорахунків щодо рішучості НАТО, не призведе до завершення війни на їхніх умовах і справді несе ризик неконтрольованої ескалації. Необхідно, щоб НАТО сприймалась повністю готовою до того, що Томас Шеллінг назвав «змаганням з ризику», яке створює «загрозу, яка щось залишає на волю випадку”.

Для забезпечення такої стратегії ядерні і звичайні сили НАТО повинні бути здатними:

Для забезпечення цих вимог НАТО необхідно мати набір добре захищених ядерних сил і засобів постійного передового базування з різноманітною потужністю вибуху, здатних надійно проривати ворожу протиповітряну і протиракетну оборону на театрі воєнних дій в оперативних часових рамках.

Самі по собі стратегічні ядерні сили недостатньо гнучкі і швидкі, щоби переконати російське керівництво в тому, що НАТО повністю готова протистояти обмеженому першому застосуванню ядерної зброї своєю власною ефективною військовою ядерною відповіддю. Зважаючи на російську стратегію, доктрину і сили та засоби, а також на потенційну можливість одночасних конфліктів з двома ядерними супротивниками, НАТО потрібно мати додаткові ядерні сили і засоби театру воєнних дій.

Модернізація літаків-винищувачів подвійного призначення НАТО необхідна і відбувається, але її недостатньо. Заплановані НАТО ядерні сили театру воєнних дій замалі, недостатньо захищені і не мають достатньої гнучкості для спектра воєнних сценаріїв, якими може скористатись Росія. Але їх можна серйозно удосконалити без дзеркального відображення російських озброєнь.

НАТО повинна доповнити свої літаки подвійного призначення принаймні ще одним ядерним засобом театру воєнних дій, який відповідає вищезазначеним вимогам. Цим вимогам можуть відповідати декілька систем, але крилаті ракети морського базування з ядерними боєголовками (SLCM-N), розміщені на американських ударних підводних човнах, мають усі ці якості.

Для розв’язання проблеми деградації, або втрати звичайної переваги НАТО у разі опортуністичної російської агресії, необхідно удосконалити здатність НАТО вести звичайну війну і перемагати в ній, якщо США будуть втягнуті у війну з Китаєм. Якщо такі вдосконалення не будуть зроблені, додаткові вимоги щодо стримування і ведення бойових дій будуть покладені на ядерні сили НАТО, які і так не є достатньо потужними.

Оскільки війна за Тайвань вимагатиме інших елементів американських збройних сил, ніж оборонна війна НАТО (передусім військово-морські сили і ВПС в Азії, а в Європі насамперед сухопутні і повітряні сили), НАТО може здійснити кроки для зменшення впливу на баланс між НАТО і Росією того факту, що Європа є «вторинним театром» у війнах на двох театрах. Основним обмеженням здатності США брати участь у воєнних операціях водночас у Європі і Східній Азії є логістика: стратегічні авіа і морські перевезення і запаси передових звичайних боєприпасів. Є також американські військові сили і засоби «низької інтенсивності, високого попиту», яких буде недостатньо для конфлікту на двох театрах воєнних дій водночас: літаки-бомбардувальники, інтегровані системи ППО і ПРО (IAMD), літаки-заправники, засоби розвідки, виявлення і спостереження і сили і засоби протичовнової боротьби.

НАТО може краще оптимізувати розподіл праці для компенсації цього дефіциту. США можуть попередньо розташувати своє важке сухопутне обладнання і забезпечити більш глибоке передове розміщення ударних озброєнь в Європі. НАТО може сформувати європейську версію американського цивільного резерву повітряного флоту (CRAF): цивільні авіалайнери союзників перевозитимуть американських солдатів і їхнє обладнання до Європи, в той час як американський CRAF надаватиме підтримку азіатському театру. Європейські союзники могли б забезпечити НАТО IAMD, літаками-заправниками на підтримку повітряних бойових операцій і авіаперевезень, удосконаленими силами і засобами протичовнової боротьби і декількома сучасними бронетанковими дивізіями, здатними швидко зупинити російське вторгнення в країни Балтії, Польщу або Румунію.

У підсумку, європейські члени повинні забезпечити більше звичайних сил і засобів більш ефективно, не розглядаючи запит США зробити це як сигнал про послаблення відданості США обороні НАТО. А США потрібно забезпечити додаткові ядерні сили і засоби театру воєнних дій. Якщо всього цього не зробити, з’явиться ризик опортуністичної агресії в Європі і війни, в якій НАТО доведеться більше покладатись на ядерну зброю проти агресора, який має зростаючу ядерну перевагу на театрі воєнних дій.

В контексті війни в Україні, НАТО не може дозволити собі ризикувати при стримуванні російської ядерної агресії. Нездатність стримати або протидіяти обмеженому застосуванню Росією ядерної зброї на театрі воєнних дій зробить російську звичайну агресію і ядерну ескалацію проти НАТО більш вірогідною, особливо опортуністичну агресію з боку Росії.