НАТО і завдання 5G

5G – це «п’яте покоління» мобільного зв’язку. У 80-ті роки XX сторіччя 1G забезпечило голосові виклики; можливість посилати короткі тексти з’явилась в 90-ті роки минулого сторіччя з 2G; в 90-ті і на початку 2000-х 3G забезпечило обмежений обмін мультимедійною, текстовою і Інтернет інформацією; а наприкінці 2000-х років використання повноцінних даних з доступом до динамічної інформації із застосуванням різноманітних пристроїв стало можливим завдяки 4G і LTE (скорочено від англ. ‘Long-term Evolution’ «довгострокова еволюція», стандарту з удосконалення бездротової широкосмугової швидкості для задоволення зростаючого попиту).

З появою мереж 5G мобільний зв'язок перетвориться на радикально іншу модель, зосереджену на високій щільності, великих обсягах, надвисокій швидкості (20x), низькій латентності або затримках у передаванні даних (10x) і енергоефективності. 5G дозволить перейти від зв’язку між пристроями, такими як телефонні апарати, до зв’язку між машинами. Це забезпечить не лише голосову і цифрову комунікацію, але й обміни великими масивами даних у реальному часі, який характерний для «Інтернету речей», телемедицини, управління «розумними містами», а також роботи автономних автомобілів.

Хоча зв'язок 5G став гарячим суспільним і політичним питанням на початку 2019 року, шлях до 5G розпочався роками раніше завдяки технічному прогресу і багатостороннім угодам про стандартизацію.

Технічний прогрес стосується змін у конструкції всієї мережі, які дозволяють підвищити спектральну ефективність завдяки численним маршрутам сигналу (MIMO: Multiple Input, Multiple Output (множинний вхід, множинний вихід). Досягнення електромагнітної інженерії забезпечило ефективне передавання даних, стійких до відбивання і завад (формування променя і OFDM: orthogonal frequency-division multiplexing (ортогональне мультиплексування поділу частоти). Досягнення у програмному забезпеченні допомагають підвищити якість зв’язку завдяки застосуванню алгоритмів як на оригінальному, так і на отриманому потоках даних (полярне кодування).

Домовленості щодо стандартів і технічних питань, досягнуті на різних форумах – в тому числі на Світовому мобільному конгресі, організованому Асоціацією глобальної системи для мобільного зв’язку, а також в Міжнародному союзі електрозв'язку – дали змогу усій індустріальній екосистемі колективно рухатись уперед.

В результаті, до кінця жовтня 2019 року, 50 операторів мобільного зв’язку запустили комерційні сервіси 5G в 27 країнах. Більше того, між 2018 і 2019 роками ряд європейських країн, серед яких Фінляндія, Італія і Іспанія провели аукціони багатосмугового спектра 5G, що стало ключовою подією на шляху до широкомасштабного запуску мереж 5G.

В основу посиленої уваги до 5G покладено чотири основні причини, зв’язані з телекомунікаціями.

По-перше, телекомунікації в широкому сенсі, це технології забезпечення, які можуть забезпечити економічне зростання усієї економіки. Моделі прогнозування, наприклад, говорять про те, що мережі 5G додаватимуть трильйони доларів економічної вартості міжнародній економіці. Так само, як 4G сприяло великій хвилі технічних трансформацій – від iPhone до Google.maps, Instagram і Whatsapp через Uber і Snapchat – очікується, що мережі 5G приведуть до подібних наслідків.

По-друге, в сфері телекомунікацій загалом домінує перевага першого: першопрохідці можуть накопичити величезну економічну вартість, залишивши мало місця для конкурентів. Тому учасники – від компаній до країн – мають потужний стимул зміцнювати свою позицію і максимізувати економічну окупність.

По-третє, телекомунікації мають стратегічний вимір: швидкість, якість і кількість інформації мають вирішальне значення при конкуренції в цифровому світі.

І нарешті, зважаючи на центральну роль, яку інформація відіграє в сучасних економіках, телекомунікації широко і справедливо визнані стратегічною індустрією. Компанії передають приватну і часто делікатну інформацію. Уряди обмінюються різноманітними даними, в тому числі і секретними матеріалами.

Ще однією важливою причиною, за якої 5G зумовлює такий інтерес, є те, що провідними гравцями в цій технології стали не західні, японські чи південно-корейські компанії, а компанії, розташовані в Китаї, такі як Huawei і ZTE.

Швидкий розвиток китайських операторів в цій сфері пояснюється низкою чинників. Перший, це знання і досвід, які вони отримали під час своєї невдалої спроби увійти в конкуренцію за 3G понад десять років тому. Внаслідок цього китайський уряд зробив великі державні інвестиції в цю сферу і розробив цілісну стратегію, в той час як приватні компанії проводили дослідження і патентували свої новаторські технології. Китайські компанії також користуються конкурентною перевагою, особливо коли підходять до закордонних ринків з 5G: вдома вони можуть розраховувати на поширену оптоволоконну мережу, поширенні невеликі стільники, більш доступний спектр низькочастотних смуг і розвинене 4G, а також на величезний внутрішній ринок і низьку вартість виробництва.

Китайські, японські і південно-корейські компанії давно відіграють важливу роль на телекомунікаційних ринках світу. По суті, Huawei і ZTE з Китаю, а також Nec (Японія ) або Samsung (Південна Корея) є головними постачальниками сучасних мереж 4G. Проте роль китайських компаній у 5G зв’язку має зовсім іншу конотацію.

При 5G – при здійсненні масових комунікацій між машинами – кіберзахист периметра вже не буде дієвим, тому що буде неможливо надавати доступ виключно авторизованими пристроям. В результаті ризик і потенційна шкода від атак зростає з геометричною прогресією. Зростання важливості ролі програмного забезпечення у віртуалізації мереж надаватиме тим, хто збиратиме обладнання докупи (тобто, потенційно китайським компаніям), більш широкий і глибокий доступ до роботи мереж (тобто, до даних), що викликає серйозні питання щодо довіри і надійності.

Отже, зміни в технології мають серйозні політичні наслідки, особливо, зважаючи на те, що китайські компанії напряму політично зв'язані зі своїм урядом, в тому числі і з розвідувальними колами. Внутрішня китайська політика щодо великих обсягів даних – основана на масовому спостереженні і обмеженості приватного життя – суперечить системам цінностей, етики і права інших країн.

І насамкінець, останнім часом китайські компанії неодноразово звинувачували у крадіжках інтелектуальної власності і використанні кібершпигунства задля отримання доступу до чужої закритої інформації. Тестування китайських електронних пристроїв також часто виявляє слабкий рівень їхньої захищеності, зокрема можливість обходити систему захисту і напряму передавати дані до Китаю.

До минулого грудня НАТО не займала ніякої позиції щодо 5G зв’язку. Навіть після лондонської зустрічі на вищому рівні не з’явилось жодної справжньої політики чи позиції. Зважаючи на реакцію членів Альянсу ми можемо ідентифікувати п’ять основних груп: занепокоєні, законотворці, ті, хто не визначився, скептики і ті, хто вже надав дозвіл.

Донині Сполучені Штати - єдина країна НАТО, яка здійснює конкретні кроки з обмеження доступу китайських компаній, таких як Huawei або ZTE до своєї мережі 5G. Проте важливо відзначити, що заборона, оголошена адміністрацією США у травні 2019 року, усе ще не набула чинності внаслідок 90-денних продовжень, які оновлювались чотири рази.

Конгрес, за широкого двопартійного консенсусу, прийняв ряд законів, таких як «Акт про вилучення і заміну» (підписаний як закон Президентом Трампом в березні 2020 року) – який зобов’язує Huawei та інші китайські компанії забезпечити жорсткіший контроль за безпекою, або, в інших випадках, надає підтримку західним компаніям в конкуренції за 5G.

Так само, в травні 2020 року, Департамент торгівлі США оголосив поправки до свого Списку організацій, поширивши на Huawei індивідуальні вимоги ліцензування на експорт продукції. Спрямоване на придбання компанією Huawei напівпровідників, це рішення жорстко обмежує конкурентоспроможність цієї компанії. Huawei зрештою підтвердила, що ця поправка ставить під питання саме існування цієї компанії. Так само Держдепартамент США запустив «Чисті мережі 5G» - план з «розчищення шляху» для союзників США, які прагнуть виключити китайських постачальників зі своїх мереж.

Деякі члени Альянсу, такі як Італія, не накладали заборону на китайських виробників обладнання 5G, але вже вдаються до більш жорсткого регулювання. Наприкінці 2019 року італійський уряд ухвалив закон про створення «Національного периметра кібербезпеки», в якому, своєю чергою, передбачені жорсткіші правила і процедури оцінки захищеності обладнання 5G.

Німеччина належить до цієї ж самої категорії. Попри спекотні внутрішні дебати від федерального уряду не очікується заборона китайським компаніям брати участь в німецькій мережі 5G network. Deutsche Telekom вже оголосила про те, що вона продовжить працювати з китайськими постачальниками 5G.

Позиції деяких країн НАТО з часом змінюються і поступово стають жорсткішими.

Чеська Республіка, 6 травня 2020 року, підписала спільну зі США декларацію про безпеку 5G. Заявивши про наміри «зміцнювати наше співробітництво в сфері 5G» і визначити, чи мережа «зазнає, без незалежного судового розгляду, неналежного іноземного впливу».

Так само, після початкового етапу оцінювання в січні 2020 року, грецький уряд уповільнив розгортання інфраструктури 5G з міркувань «національної безпеки і захисту критично важливої інфраструктури країни».

Ще одним прикладом є Сполучене Королівство. Спочатку, в січні 2020 року, британський уряд оголосив про 35 відсоткове обмеження участі Huawei в «неосновній частині» мережі 5G, зовсім не допустивши її до «основної частини». Пізніше, в травні 2020 року, Даунінг стрит перейшла на іншу позицію, запропонувавши «Клубу 5G» з 10 демократичних держав (країни Великої сімки разом з Австралією, Індією і Південною Кореєю) створити альтернативних постачальників обладнання 5G та інших технологій задля уникнення залежності від Китаю.

Переважна більшість членів Альянсу не заборонили чи обмежили участь китайських компаній в своїй інфраструктурі 5G.

У Франції, наприклад, Orange і Vodafone вже вибрали Ericsson (Швеція) і Nokia (Фінляндія) для своїх мереж 5G. Проте і уряд, і представники розвідувальних кіл дали зрозуміти, що вони не бачать жодної вагомої причини виключати інших іноземних постачальників. Так само бельгійський уряд оголосив, що він накладатиме обмеження лише на «ненадійних постачальників». Інші члени Альянсу, такі як Канада, досі не прийняли ніякого рішення щодо китайських компаній.

І нарешті, ще одна група країн вже прийняла в себе китайську технологію 5G і вони, зважаючи на високу вартість заміщення інфраструктури, навряд чи дадуть задній хід. В НАТО це Угорщина і Іспанія.

Проте ряд країн серед тих, які вже надали дозвіл, хоча і не є членами НАТО, мають важливе значення для Альянсу, або деяких з його членів. В Європі це Ірландія, яка є членом ЄС, Сербія – потенційний член ЄС, – і Швейцарія. Серед країн Перської затоки це Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія і Об’єднані Арабські Емірати, які в різних масштабах приймають на своїх територіях військові бази або особовий склад різних членів Альянсу. В Азії, Індонезія і Філіппіни належать до тих країн, які прийняли в себе технологію Huawei 5G.

Дискусії щодо 5G будуть і надалі точитись місяцями і роками, а проблема вірогідно отримає ще один вимір, коли військовий зв'язок розпочне перехід на 5G.

В майбутньому, особливо для НАТО, буде надзвичайно важливо використовувати ці нові технічні можливості для командування і управління, зв’язку, а також в інших цілях. Без зв’язку 5G буде важко повною мірою використовувати великі обсяги даних, штучний розум і хмарні комп’ютерні технології на полі бою.

Важливо, щоб усі члени Альянсу брали активну участь в дискусії і розуміли наслідки цього переходу: на економічному, політичному і військовому рівнях. Це необхідно для забезпечення належного навчання, а також розроблення нових концепцій операцій, запровадження відповідних змін в закупівлі і структуру військ.

Водночас ці дебати мають ґрунтуватись на грамотних технічних, економічних і стратегічних міркуваннях (включно з міркуваннями єдності в Альянсі). За цієї причини модульна архітектура, в якій відкриті інтерфейси, дозволяє інтегрувати обладнання від різних постачальників – могла би стати прийнятним варіантом на наступні роки задля узгодження різних вимог і міркувань. За відсутності одного домінуючого гравця це рішення може дати членам Альянсу можливість забезпечувати безпеку не жертвуючи своєю економічною ефективністю і мати доступ до ефективної і стійкої мережі зв’язку вільної від перебоїв у постачанні.