Ідея стримування доволі проста: один учасник переконує іншого учасника – потенційного агресора – в тому, що агресія буде йому коштувати, можливо у вигляді неприйнятної шкоди, яка набагато переважить будь-які потенційні вигоди, чи то матеріальні, чи політичні. Взаємодія принаймні двох учасників робить стримування складною соціальною взаємодією. Тут велику роль відіграє людська природа, психологія і основні людські емоції: страх, хоробрість, довіра, жага влади і помсти.
Помножте це на рівень держав з усіма притаманними державності і державним діячам нюансами, додайте ставку у вигляді виживання нації, додайте до цієї суміші ядерні озброєння і стримування стає надзвичайно складною, нестабільною, невловимою, але водночас легкозаймистою концепцією.
Від стримування через недопущення до відмови від стримування – і назад
Під час холодної війни НАТО вдавалася до стримування через покарання і стримування через недопущення. Стримування через покарання ґрунтувалося на ідеї «невиправної шкоди», в тому числі за допомогою масованого ядерного удару у відповідь на будь-який радянський напад – звичайний чи ядерний. Стримування через недопущення фізично ускладнювало агресору досягнення його мети, що досягалося за допомогою передової оборони східного кордону НАТО з СРСР.
Після закінчення холодної війни Альянс радикально скоротив свої звичайні і ядерні сили.
Після падіння Берлінського муру настав тривалий період відмови від стримування. Альянс радикально скоротив свої сили (звичайні і ядерні) і постійно скорочував оборонні видатки. Він також зсунув свою загальну парадигму з територіальної оборони, разом з передовою обороною, яку забезпечували великі важко озброєні формування, до реагування на кризи поза межами своєї території, яке спиралося на експедиційні сили, що складалися з більш рухливих і мобільних, але менших за розміром і легше озброєних підрозділів.
Весь цей час знання Альянсу в сфері стримування, в тому числі планування, навчання, інформування і прийняття рішень, не були в центрі уваги НАТО. І для цього була поважна причина: середовище безпеки після холодної війни вимагало саме такої зміни уваги. Альянсу довелося зосередитись на врегулюванні кризових ситуацій – від запобігання конфліктам до примусу до миру, підтримання миру і стабілізації – спочатку на заході Балкан, потім також і в Афганістані.
Сьогодні стримування повернулося. Гарним показником цього є кількість згадувань слова «стримування» у відповідних Комюніке Вашингтонського саміту 1999 року (лише один раз) і Варшавського саміту 2016 року (28 разів). У Варшаві це була одна з двох взаємопов’язаних тем: спочатку посилення стримування і зміцнення оборони задля захисту громадян Альянсу; по-друге, з цієї позиції сили забезпечення стабільності поза кордонами Альянсу.
2014 рік став поворотним роком через російську агресію проти України і зміну кордонів в Європі силою, а також внаслідок зростання так званої Ісламської держави (або Даеш) в Сирії і Іраку.
У середовищі безпеки після холодної війни НАТО досить швидко була змушена зосередити свою увагу на врегулюванні кризової ситуації на Балканах.
Передусім НАТО здійснила кроки для посилення своєї здатності до політичного і військового реагування та підвищення рівня боєготовності своїх військ. У рамках Плану дій в галузі готовності здійснюються заходи – на суші, на морі і у повітрі - із запевнення східноєвропейських членів Альянсу.
Більше того, було започатковано низку довгострокових заходів для адаптації військ і командної структури Альянсу з метою забезпечення швидшої і рішучішої реакції на несподівані кризи. Такі заходи адаптації передбачають посилення і збільшення втричі Сил реагування НАТО, посилення Постійних військово-морських сил, розроблення більш напруженої програми навчань, прискорення прийняття рішень і удосконалення процесу планування. В міру того як План дій був майже повністю виконаний, стає очевидним, що перед НАТО постала нова стратегічна реальність: дуга непевності і нестабільності навколо її периферії, що вимагає подальшої адаптації.
Дві причини
Рішення посилити здатність Альянсу до стримування і оборони було викликане двома причинами. Першою стала російська воєнна доктрина, масштаб і темпи модернізації її війська і насамперед її агресивна риторика, агресивні дії щодо своїх сусідів і посилення військової активності і провокацій поблизу кордонів НАТО.
Легкість, з якою Росія застосовує усі інструменти, сили і засоби, що має в своєму розпорядженні - від гібридних операцій до загроз з боку звичайних військових сил та розмахування ядерною палицею – особливо турбує членів Альянсу, бо вона, схоже, знижує поріг застосування ядерної зброї у підході Росії до конфліктів . Розгортання засобів заборони доступу /загородження території, які досягають території і міжнародних повітряного простору і вод – від Крайньої Півночі через Балтійське і Чорне моря до східного Середземномор’я, ще більше ускладнює ситуацію, не в останню чергу в аспекті свободи пeресування для НАТО.
На саміті 2014 року в Уельсі члени Альянсу домовилися підвищити готовність для того, щоб забезпечити НАТО здатність швидко і рішуче відповідати на нові виклики безпеці. © Прес-служба сухопутних військ Німеччини
Друга подія, що зумовила зміцнення позиції Альянсу, стало швидке погіршення стану безпеки на півдні. Держави, що розпадаються, і громадянські війни, поширення Даеш та її напади на мешканців міст країн - членів НАТО, а також масові потоки біженців до Європи, усе це разом створило значну стратегічну проблему для Альянсу.
Стримування і оборона від недержавного гравця з можливостями і прагненнями, подібними до державних, такого як Даеш, є особливо складним концептуальним і практичним завданням порівняно з традиційними поглядами країн Альянсу на стримування і оборону.
Важливо те, що будучи різними за природою, обидва виклики можуть значно вплинути на безпеку країн Альянсу і кожен з них вимагає всебічного підходу до безпеки. Російська пропаганда і шпигунство спрямовані на Альянс загалом, і Росія здійснює військову діяльність і випробування суверенітету на сході, півдні, але і у Північній Атлантиці. Так само, масова міграція, а також пропаганда, наймання і теракти, які здійснює Даеш, впливають безпосередньо і опосередковано на безпеку усіх членів Альянсу.
Три складових надійності Альянсу
У світлі цього нового і мінливого середовища безпеки члени Альянсу домовилися у Варшаві «забезпечити НАТО повний спектр сил і засобів, необхідних для стримування і оборони від потенційних супротивників і усього спектра загроз, які можуть постати перед Альянсом з будь-якого напрямку».
Агресивні дії Росії проти її сусідів і масштаб і темпи військової модернізації – які демонструються тут, на параді на честь Дня перемоги 9 травня 2016 року – допомогли прийняти рішення зі посилення стримування і зміцнення оборони Альянсу. © РЕЙТЕР
Надійні стримування і оборона необхідні як засіб запобігання конфлікту та війні. В цьому аспекті члени Альянсу розвинули широкомасштабний підхід з використанням усіх наявних в розпорядженні НАТО інструментів: від готовності цивільних служб і національних збройних сил як першої лінії оборони до кіберзахисту, протиракетної оборони, звичайних збройних сил і сил ядерного стримування як фундаментальної гарантії безпеки Альянсу.
Надійність необхідна для успішного стримування. Надійність Альянсу можна уявити у вигляді триноги, що складається з єдності, спроможності і комунікації. Заберіть одну ногу і вся конструкція завалиться.
• Згуртованість
Оскільки загроза існуванню Альянсу зникла з розпадом СРСР, згуртованість і солідарність Альянсу по-справжньому не випробувалися протягом останніх двох десятків років. Проте повернення Росії на старі рейки і тиск з півдня змусили членів Альянсу гуртуватися.
Разом із занепокоєнням щодо дій Росії, поширення так званої «Ісламської держави» (або Даеш) і її напади на мешканців міст країн Альянсу також активізувало зусилля, спрямовані на посилення стримування і зміцнення оборони НАТО.
Як чіткий сигнал щодо солідарності усі члени Альянсу взяли участь у заходах із запевнення східноєвропейських членів Альянсу, а також домовилися про низку спеціальних заходів з допомоги Туреччині на півдні.
Круглий стіл Північноатлантичної ради – потужний підсилювач солідарності. Попри те що між членами Альянсу постійно точаться дискусії і дебати щодо деталей і вартості, якщо консенсус в НАТО досягнутий, він стає непорушним. Наполегливі намагання Росії зруйнувати цю солідарність лише посилюють її.
• Спроможність
Потужні військові сили і засоби – ще один невіддільний елемент надійного стримування. Попри значне скорочення збройних сил і обмеження видатків на оборону протягом багатьох років Н АТО залишається найпотужнішим військовим альянсом у світі. Жодна країна чи група країн не здатна кинути серйозний виклик НАТО в прямому серйозному конфлікті.
Проте це не означає, що потенційні супротивники не можуть спокуситися на використання очевидної переваги в часі і просторі, посиленої силами і засобами недопущення і заборони доступу, на периферії Альянсу. Зрештою, принаймні один потенційний супротивник активно відпрацьовує такі сценарії і випробує їх у реальному часі.
Саме тому НАТО вирішила посилити свою передову присутність в Естонії, Латвії, Литві і Польщі і забезпечити відповідну передову присутність в регіоні Чорного моря. Багатонаціональний характер цієї передової присутності слугує певним сигналом для попередження потенційного агресора про те, що будь-яка агресія проти члена Альянсу матиме відповідь з боку збройних сил НАТО з усіх країн Альянсу і з обох берегів Атлантики. Це допомагає уникнути будь-яких непорозумінь чи двозначностей і чітко вказує на те, що потенційному агресору доведеться мати справу не лише з, наприклад, Естонією чи Польщею, а з усіма членами НАТО.
Разом з національними силами оборони країн бойові угруповання передового базування також стануть важливим елементом оборони цих країн. Вони будуть швидко підсилюватись Силами реагування НАТО і, в разі необхідності, подальшими підкріпленнями.
На Варшавському саміті НАТО 2016 року члени Альянсу домовилися «забезпечити НАТО повний спектр сил і засобів, необхідних для стримування і оборони від потенційних супротивників і повного спектра загроз, які можуть постати перед Альянсом з будь-якого напрямку». © НАТО
У разі серйозного конфлікту підкріплення, забезпечене завдяки високому рівню боєготовності, мобільності і витривалості збройних сил країн Альянсу, залишається головним елементом оборонної стратегії НАТО. З оперативної точки зору, важливо забезпечити вчасну наявність військ Альянсу в потрібний час і в потрібному місці, а не зосереджувати збройні сили Альянсу лише на одному театрі.
На півдні постає інший виклик, який вимагає іншого підходу до забезпечення комплексного ефекту запевнення і захисту членів Альянсу та стримування потенційних супротивників. Тут НАТО використовує комбінацію потужних засобів спостереження і розвідки для стратегічного передбачення; експедиційну спроможність задля швидкого реагування на розвиток нових подій; і посилення здатності партнерів з цього регіону забезпечити власну оборону і безпеку.
Зрештою, вся командна структура НАТО і структура збройних сил – так само як і члени Альянсу, індивідуально і колективно, мають бути готовими обороняти одне одного від будь-якої загрози з будь-якого напрямку.
• Комунікація
Про рішучість НАТО має бути чітко і недвозначно повідомлено для уникнення непорозумінь і прорахунків з боку будь-якого потенційного супротивника. Гарним прикладом такої комунікації є виступ Генерального секретаря Єнса Столтенберга на Мюнхенській конференції з питань безпеки в лютому 2016 року.
Як чіткий сигнал щодо солідарності усі члени Альянсу взяли участь в заходах із запевнення східноєвропейських членів Альянсу, а у Варшаві лідери країн Альянсу домовилися посилити передову присутність НАТО в Естонії, Латвії, Литві і Польщі, а також в регіоні Чорного моря. © НАТО
Він підкреслив, що російська риторика, позиція і навчання її ядерних сил, спрямовані на залякування сусідів, підривають довіру і стабільність в Європі. Нагадавши аудиторії про те, що Сили стримування НАТО «також мають ядерний компонент», він вказав на те, що для НАТО «обставини, за яких може розглядатися можливість будь-якого застосування ядерної зброї, є надзвичайно віддаленими». Але при тому він підкреслив, що «ніхто не повинен думати, що ядерну зброю можна застосувати під час звичайного конфлікту», бо «це фундаментально змінить характер конфлікту».Тобто Росії не дозволять забезпечити собі переможний вихід з регіонального звичайного конфлікту за допомогою обмеженого застосування ядерної зброї.
Члени Альянсу надіслали такий же само сигнал в Комюніке Варшавського саміту, заявивши, що «якщо з’явиться загроза основам безпеки будь-якому з членів Альянсу, НАТО має можливості і рішучість змусити супротивника заплатити таку ціну, яка буде для нього неприйнятна і набагато переважить будь-які вигоди, які такий супротивник намагатиметься отримати».
Комюніке загалом має розумітися як чітка і комплексна публічна заява про цілі і наміри НАТО, в тому числі щодо стримування і оборони. Можна з легкістю припустити, що його читають не лише в Альянсі, а й потенційні супротивники.
Завдання продовження адаптації
Варшавський саміт – це ані початок, ані кінець адаптації Альянсу. Проте це важливий етап на шляху посилення стримування і зміцнення оборони Альянсу. В міру виконання цієї роботи буде необхідно розв’язати низку непростих завдань.
Спільне спостереження і розвідка є важливим засобом поліпшення ознайомлення з обстановкою і здатності відповідати на виклики, що походять з півдня. © НАТО
Ціна : Свобода не дається безоплатно. Два відсотки валового внутрішнього продукту (ВВП) не повинні виглядати непідйомною сумою для найбагатшого клубу країн у світі. Проте попереду в НАТО усе ще довгий шлях: лише п’ять країн - членів Альянсу зараз виконують інструкцію НАТО щодо витрачання мінімум двох відсотків свого ВВП на оборону і лише десять членів Альянсу виконують інструкцію НАТО щодо витрачання понад 20 % свого оборонного бюджету на основне обладнання і науково-дослідну діяльність.
Проте НАТО вірогідно вже пройшла поворот: колективно оборонні видатки членів Альянсу в 2016 році зросли вперше з 2009 року. За два роки більшість членів Альянсу зупинили скорочення або перейшли до збільшення оборонних видатків в реальному виразі.
Діалог: Члени Альянсу чітко зазначили у Варшаві, що стримування має доповнюватися змістовним діалогом. НАТО залишається відкритою для періодичного, цілеспрямованого і змістовного діалогу з Росією, намагаючись взаємодіяти на основі взаємності через Раду НАТО-Росія. Метою цього є уникнення непорозумінь, прорахунків і ненавмисної ескалації, а також посилення прозорості і передбачуваності.
Проте ці зусилля НАТО не буде робити за рахунок надійного стримування і оборони. Попри те що Росія усе ще не припинила своєї агресивної риторики, гібридного втручання в справи сусідніх країн і провокаційної військової активності навколо кордонів НАТО, не кажучи вже про відмову від незаконної анексії Криму, НАТО готова до діалогу. Нещодавні засідання Ради НАТО-Росія продемонстрували важливість такого діалогу.
Хоча за останні кілька років вдалося досягти певного прогресу, деяким країнам-членам усе ще потрібно пройти довгий шлях, щоб виконати інструкції НАТО щодо оборонних видатків.
Недержавні дійові особи : Теорія стримування припускає раціональність дійових осіб. Реальність цю раціональність обмежує в два основних способи: по-перше, будь-яка взаємодія між двома раціональними дійовими особами часто призводить до субоптимальних і нераціональних наслідків. По-друге, різні дійові особи дотримуються різних понять раціональності. Сучасна демократична держава-дійова особа не може судити про те, що така терористична група, як Даеш, вважає «ціною», «вигодою» або «неприйнятною шкодою».
Стримування, оборона і, зрештою, перемога над такими дійовими особами вимагають більш широкого підходу і узгоджених дій з боку міжнародного співтовариства. Для того щоб подолати причини нестабільності на Близькому Сході і у Північній Африці, які спричинили появу таких груп, як Даеш і її філії, НАТО посилює свій внесок в широкі зусилля міжнародного співтовариства із забезпечення стабільності за допомогою врегулювання кризових ситуацій, партнерства і програм з розбудови потенціалу своїх партнерів в регіоні. Низка заходів також була узгоджена у відповідь на загрозу з боку Даеш і подібних до неї груп, в тому числі забезпечення належного моніторингу і оцінки, а також постійного оновлення відповідних планів.
Загальна цілісність: Нарешті, в тривалій перспективі, НАТО буде необхідно звернути увагу на загальну цілісність своїх сил, засобів і підходів до стримування і оборони. Це передбачає сили і засоби, навчання і плани в усіх сферах – в повітрі, на морі, на суші, в галузі кіберзахисту і протиракетної оборони, і в ядерній галузі. Лідери країн НАТО ухвалили важливі рішення щодо цього на самітах в Уельсі і Варшаві. І вони вже виконуються.
Проте, в міру того як НАТО продовжує адаптуватися до нових загроз і викликів, одне залишається незмінним: найбільшим обов'язком Альянсу залишається захист і оборона своєї території і населення від нападів, як цього вимагає стаття 5 Вашингтонського договору. Зміцнені сили стримування і оборони гарантують виконання цього обов’язку і ніхто не повинен мати сумнівів щодо рішучості НАТО в разі загрози безпеці будь-якому з її членів.