Лекція 3 – Міжнародний тероризм: чи залишається він стратегічною загрозою?

Ентоні: Пані та панове, дякую, що прийшли. Представляю вам людину, яка вже не потребує представлення, – пан Джеймі Шей. Тема його сьогоднішньої лекції –тероризм. Джеймі…

Джейми Шей: Ентоні, дякую ще раз. Як завжди, хочу подякувати Вам особисто і Вашому інституту за те, що надали приміщення для проведення лекції. Я також дуже вдячний слухачам, що прийшли сьогодні. Наскільки я розумію, зараз у вас сесія; а коли іспитів немає, ви вже, мабуть, думаєте про святкування Різдва, про різдвяну індичку…В таку пору міжнародний тероризм – це , мабуть, останнє, про що хочеться думати, і це цілком зрозуміло. Тому я особливо вдячний за вашу присутність сьогодні.

Як сказав Ентоні, сьогоднішня лекція – це середина шляху у циклі, що включає 6 лекцій про загрози та виклики XXI сторіччя. Сьогодні, як ви уже почули, я хотів би зосередитись на питанні, яке впродовж останніх 6-7 років є предметом широкого обговорення. Мова йде про один з ключових викликів XXI сторіччя – міжнародний тероризм.

Після 11 вересня 2001 року, коли Сполучені Штати зазнали удару по Міжнародному торгівельному центру і Пентагону, в результаті чого, як ви пам’ятаєте, загинуло близько 3000 людей, для країн Заходу боротьба з тероризмом стала чи не найголовнішим завданням. І лише зараз у списку загроз, що викликають найбільше занепокоєння, тероризм дедалі більше поступається місцем таким проблемам, як зміна клімату (це була тема моєї попередньої лекції), енергетична безпека, розповсюдження зброї масового знищення, тощо.

Перше, що варто зауважити у цьому контексті, це те, що тероризм аж ніяк не можна назвати проблемою тільки ХХІ сторіччя.

Він існує вже тисячі років. Ще у Стародавньому світі, у Вавилоні, а також на Близькому Сході – де діяло угрупування Сікарі – за сотні років до Різдва хрестового вже існували терористичні групи. Ті з вас, хто як і я, вивчав курс історії, знають, що впродовж останніх сторіч терористичні рухи у різних формах, зазвичай, були пов’язані з націоналізмом та національно-визвольною боротьбою.

Як ви знаєте, моя країна – Сполучене Королівство – має досвід тривалої боротьби з ірландськими республіканськими терористичними організаціями, а також з ірландськими протестантськими організаціями. Перший терористичний напад з боку організації, яку ми зараз називаємо Ірландською республіканською армією (раніше вона мала назву «Ірландське республіканське братство») було здійснено на лондонську в’язницю Клеркенуелл у 1867 році.

…Російських анархістів, що вбили царя Олександра ІІ , також можна назвати терористами.

А якщо говорити про найбільш гучний теракт в людській історії, то це, мабуть, вбивство ерцгерцога Австро-Угорщини Франца Фердинанда у Сараєві, 28-го червня 1914 року, активістом руху «Чорна рука» організації «Молода Сербія». by the “Young Serbia Serbian Black Hand” movement. Якщо метою терористів є масова руйнація й дестабілізація, то, враховуючи 10 мільйонів жертв Першої світової війни, приводом до якої став саме цей теракт, навряд чи будь який інший теракт можна вважати більш резонансним.

Водночас, оскільки «класичний» тероризм був, зазвичай, пов’язаний з національно-визвольними рухами на конкретних територіях і рідко коли виходив за ці межі, багато хто з колишніх терористичних лідерів стали авторитетними прем’єр-міністрами, президентами, державними діячами, тощо. Наприклад, у Ізраїлі Менахем Бегін свого часу стояв за так званою Бандою Штерна, що підірвала готель Кінг Дейвід у Єрусалимі, коли там розквартировувались британські військові, у 1946 році. Або Імон де Валера, який був президентом Ірландії в період між Першою та Другою світовими війнами, піднявся саме в лавах Ірландської республіканської армії. Навіть Ясер Арафат, який очолював Організацію визволення Палестини, дожив до того часу, коли став легітимним головою Палестинської Автономії.

З огляду на все це, чому ж сьогодні ми вважаємо, що міжнародний тероризм став більш суттєвою, більш небезпечною загрозою, ніж у минулому? Чому ця локальна проблема, яку мали певні країни з національно-визвольними рухами, (як, наприклад, Баски в Іспанії, республіканські організації в Ірландії, рух за визволення Палестини, тощо) перетворилася на глобальну загрозу, яку, незалежно від того, де ми живемо, кожен має боятися чи, бодай, відчувати і усвідомлювати свій обов’язок боротися з нею?

Я вважаю, що першою причиною є те, що ми живемо в умовах дедалі ширшої урбанізації. Кілька років тому ООН вперше зареєструвала, що кількість міського населення планети перевищила кількість населення сільської місцевості. Відтак, ми дедалі більше залежимо від високотехнологічних систем постачання, що діють за принципом “just-in-time” -- «точно в строк», від електронних мереж, які проникають в усі сфери не лише професійного, а й приватного життя...

Отже, глобалізація зробила тероризм більш привабливим заняттям для тих, хто вважає його «зброєю слабких у боротьбі з сильними». З розвитком глобалізації з’явилося більше об’єктів для потенційних терористичних нападів і стало легше досягати непропорційно-масштабного ефекту шляхом здійснення навіть невеликих терактів.

Взяти, наприклад, терористичні удари аль-Каїди по Міжнародному торгівельного центру та Пентагону 11 вересня 2001року. Експерти вважають, що організація цих колосально резонансних терактів коштувала не більше 250 тисяч доларів. Джозеф Стігліц, у своїй книзі «Війна на трильйон доларів», виданій два роки тому, підрахував, що уже на той час дії США у відповідь на ці теракти коштували американським платникам податків 1,4 трильйона доларів. А за останніми оцінками з тих, що я знаю, вартість робіт та заходів реагування Америки на теракти 11 вересня, (а це включає і заходи національної безпеки, зокрема операцію Сполучених Штатів в Іраку, і поточні операції НАТО-США в Афганістані), до 2011 року сягне десь 2 трильйонів доларів і продовжуватиме зростати.

Інакше кажучи, реагування на теракти 11 вересня коштуватиме США приблизно стільки, скільки ця країна витратила на протистояння з Радянським Союзом за увесь період холодної війни – 50 років, починаючи з 1945-го. Саме тому Осама бен Ладен говорить про «економічний джихад». Мається на увазі, що подібні дії є досить рентабельним способом привернути увагу Заходу до певних вимог.

Наступний чинник полягає у тому, що глобалізація не лише зробила нас більш вразливими, але й підвищила спроможність терористів організовувати та здійснювати теракти. Наприклад, з використанням Інтернету. Скажімо, зараз чимало уваги привертає питання щодо медресе – релігійних шкіл – у таких країнах, як Пакистан. Вважається, що в цих школах відбувається радикалізація мусульманської молоді через жорстку і занадто догматичну релігійну освіту.

Такі школи дійсно існують і вони, безумовно, відіграли певну роль у радикалізації та вербуванні молоді екстремістами. Але з появою Інтернету набір добровольців та радикалізація можуть відбуватися виключно в режимі он-лайн і зовсім не обов’язково ходити до медресе.

Канада має дуже ефективну службу розвідки, і її фахівці підрахували, що молодим ісламістом достатньо лише десяти днів, щоб спочатку зайти на ці веб-сайти, суто через співчуття тим, хто пропагує екстремістські ідеї, потім відчути солідарність з ними і, зрештою, долучитися до організації та здійснення терактів. Іншими словами, процес, що раніше тривав роками, зараз може вміститися в десять днів.

До речі, колишній керівник лондонської поліції Іен Блер (він не є родичем Тоні Блера) – той самий, що відповідав за слідчі дії щодо терактів 25 липня у лондонському метро, розслідував групу, яка, як з’ясувалося, у 2006 році планувала здійснити ще один резонансний теракт, що, на щастя, не відбувся. Терористи мали намір підірвати 7 авіалайнерів – Британських та Американських авіаліній – що мали одночасно бути в повітрі над Атлантикою. Планувалося використати для цього вибухівку у вигляді рідини, що мала перевозитись у пляшках для шампуні. (До речі, останньому зі звинувачених у цій справі лондонський суд виніс вирок лише вчора). Так от, виявлено, що усі ці звинувачувані перетворилися з нормальних громадян на терористів всього за кілька тижнів і були рекрутовані саме через Інтернет.

Іншими словами, сучасні електронні засоби дозволяють обмінюватися повідомленнями, здійснювати пропаганду, обмін досвідом та ноу-хау, (у тому числі й тим, що стосується виготовлення вибухівок), планувати теракти, забезпечувати таємну, кодовану комунікацію через веб-сайти і, зрештою, організовувати та здійснювати теракти. Таким чином те, що більшість із вас, як студенти, очевидно, вважають неперевершеним інструментом заощадження часу, (адже смартфон Блекбері, наприклад, це ще й універсальна енциклопедія; – миттєвий доступ до усіх знань людства) – усе це має, водночас, і свій темний бік. І саме через це виникло нове явище – явище глобальної терористичної мережі, прикладом якої є аль-Каїда.

Як я вже говорив, раніше тероризм, зазвичай, був пов'язаний з націоналістичними рухами на обмежених територіях. Представники цих рухів, як правило, набирали добровольців лише з числа своїх співвітчизників – представників своєї громади. То були локальні, майже родинні справи. Наприклад, набір до Ірландської республіканської армії зазвичай відбувався в межах сімей, де республіканські традиції передавалися від дядька до племінника чи племінниці, від батька до сина, від діда до онука, тощо. Але глобалізація дозволила аль-Каїді створити широку мережу за принципом подібним до френчайзінгу : ця організація виникла в Африці на початку 1990-х років, а зараз вона має своє центральне відділення, яке, як вважається, базується десь в Белуджистані або на федеральних територіях племен Північного Пакистану; але відділення аль-Каїди є вже і на Аравійському півострові – в Ємені, в Африці – в Сахелі та Сомалі, а також у Магрибі…

Отже під центральними структурами під проводом Осамми Бен Ладена та його заступника аль-Завахірі, (які все ще на свободі), існує ціла мережа підгруп, керованих і інспірованих аль-Каїдою – такі собі «афілійовані» члени організації.

Існує також 3 рівень, до якого, як вважається, входить і група, що здійснила теракт у лондонському метро у 2005 році. Раніше поліція не знала про її існування; прямих зв’язків з аль-Каїдою ця група не мала, але інспірована вона була саме цією організацією.

Отже своє натхнення, так само як і специфічне ноу-хау, вони знайшли на веб-сайті аль-Каїди. Події 11 вересня – це типова ілюстрація глобалізованого організаційного характеру сучасного тероризму: теракт фінансувався з Азії, набір добровольців та планування відбувалося в Європі – головним чином в Іспанії та Німеччині, а реалізація, як відомо, у Сполучених Штатах.

Глобалізація – зокрема фінансових потоків та Інтернету – дозволяє терористичним організаціям займатися рекрутуванням далеко за межами територій свого базування. І це, між іншим, стосується не лише тероризму на ісламському чи іншому релігійному ґрунті. Впродовж останніх років однією з найнебезпечніших організацій, на мою думку, була Аум Сінріке – японська культова структура глобального масштабу. (В період своєї найактивнішої діяльності, кілька років тому, вони здійснили газову атаку з застосуванням зарину у токійському метро; загинуло 11 людей). Так от, у той період організація налічувала 60 тисяч членів, мала бюджет у розмірі мільярда доларів і активно намагалася заволодіти зброєю масового знищення.

Зараз експерти активно дебатують з приводу того, чи продовжує аль-Каїда керувати операціями своєї мережі у глобальному масштабі, чи може дії Сполучених Штатів в Іраку та Афганістані, у відповідь на теракти 11 вересня, привели до того, що Осама бен Ладен уже нічого не контролює, а лише переховується від американських безпілотних розвідувальних літаків, що здійснюють спостереження над Пакистаном, а структурні підрозділи організації тим часом діють в автономному режимі?

Я не знаю відповіді на це питання. Серед експертів немає єдиної думки. Єдине, що нам відомо, це те, що аль-Каїда не зникла; вона й надалі існує. Те, що після 11 вересня не сталося терактів подібного масштабу, не дає жодних підстав вважати, що терористичні організації не виношують подібних планів. Проблема ще й у тому, що невдачі у роботі спецслужб набувають розголосу, а успіхи залишаються майже непоміченими, оскільки служби безпеки, за своєю природою, не схильні до самореклами.

Хто вивчав питання тероризму, той знає, що після 11 вересня аль-Каїда планувала цілу серію гучних терактів. Я вже згадував про намір підірвати 7 авіалайнерів у 2006 році. Також планувався підрив трубопроводу подачі пального в аеропорту Джона Кеннеді у 2007 році і масштабний теракт у Франкфуртському аеропорту у тому ж році.

Усі ці плани було зірвано саме спецслужбами. Колишній директор військової розвідки Великобританії (Ем Ай 5) Стела Рімінгтон давала регулярні інтерв’ю, в яких повідомляла, що її відомство одночасно слідкує за 3000 британських громадян пакистанського походження, які провели певний час в пакистанських таборах підготовки терористів, і одночасно супроводжує від 200 до 300 справ, пов’язаних з терористичними намірами. І це лише в одній країні – Великобританії.

Все це аж ніяк не дає підстав для самозаспокоєння. Водночас ми стаємо свідками тероризму нового типу – тероризму, цілі якого значно перевищують ті, що були характерними для, так би мовити, «старих» націоналістичних угрупувань, які боролися за звільнення певної невеликої частки світової території.

Аль-Каїда, наприклад, ставить перед собою не одну, а 5 цілей. Перш за все (і тут я цитую аль-Завахірі – заступника Осами бен Ладена) – це «виселення єврейського союзу хрестоносців з мусульманських земель». Отже, мова йде про радикальне відокремлення ісламського світу – мусульманських країн – від інших. Тобто про процес, по суті, протилежний глобалізації. (undoing globalization)

Друга ціль – це зміщення корумпованих урядів (таких як саудити у Саудівській Аравії) в усьому мусульманському світі. Впровадження шаріату та відновлення Халіфату – єдиної ісламської держави, що припинила своє існування після зникнення Оттоманської імперії, і нарешті – знищення того, що аль-Завахірі називає «сіоністським Ізраїлем».

Усе це дало підстави деяким експертам виділяти в окрему категорію так-званий «націоналістичний тероризм», з представниками якого можна вести переговори. Він може не подобатися, ми, звичайно, не схвалюємо його методів, але, принаймні, ми бачимо, що, наприклад, з перетворенням ІРА у політичну партію – Шин Фейн, остаточне досягнення компромісу стало можливим. Можна дати терористам відчути себе частиною суспільства, що і відбувається зараз в процесі замирення у Північній Ірландії, і тоді з’являється перспектива закінчення конфлікту. Це й дало деяким фахівцям підстави говорити про виникнення тероризму нового типу – «трансформаційного» або «ірраціонального». Рівень цілей, які ставлять перед собою його представники є настільки абсурдним і надмірним, а трансформації, яких вони вимагають, є настільки радикальними, що це перекреслює будь-яку перспективу переговорів чи розв’язання суперечностей політичним шляхом. І хоча я наводив приклади щодо Менехема Бегіна, Імона де Валери, Ясера Арафата та інших, дуже важко повірити, що Осама бен Ладен зможе колись перетворитися на державного діяча, який користується повагою і керує державою. Але, пані та панове, не можна вважати, що будь-який прояв тероризму є пов'язаним з ісламським екстремізмом та джихадом, хоча, головним чином, увага зосереджується саме на них. Роберт Пейп – один з провідних американських експертів – нагадує, що 50% самогубних терактів здійснюються представниками не радикальних ісламських, а інших угрупувань, яких існує чимало.

До недавнього часу однією з найнебезпечніших організацій у світі був Рух тигрів визволення Таміл-Ілама на Шрі Ланці; є також РПК – Робітнича партія Курдистану, яка за багато років завдала чимало клопоту Туреччині; існує також так звана Господня армія опору в Уганді, що виступає з християнськими гаслами... Тож подібні угрупування діють і на ґрунті інших релігій. Існує також Бригада мучеників аль-Акси у Палестині. І багато інших. Варто також згадати організацію баскських сепаратистів (ЕТА) в Іспанії. Її приклад показує, що навіть у боротьбі з націоналістичними організаціями здобути перемогу надзвичайно важко.

Нехай там як, але тенденції є маловтішними: у 1993 році було зареєстровано лише 9 самогубних терактів, у 2005 – 350, а у 2006-му – це останній рік, за який я маю статистику – близько 250.

Отже, кількість терористичних нападів різко збільшується. За період з 1998 по 2006 у світі було зареєстровано 24 187 терактів, що забрали життя майже 39 тисяч людей. Щоправда, якщо підрахувати середнє арифметичне, виходить 1,6 жертви на один теракт. Отже, за кількістю жертв більшість терактів не досягають масштабів 11 вересня. Також варто додати, що переважна кількість терористичних нападів відбувається на конкретних територіях, наприклад в Іраку, Афганістані або Пакистані.

Відтак деякі фахівці з питань тероризму, (пошлюся знову таки на американського експерта Роберта Пейпа), роблять висновок, що тероризм здебільшого проявляється на територіях, які він називає «окупованими», тобто там, де міжнародні сили розглядаються терористами як агресори, що вторглися на їхню територію. Але навіть якщо Роберт Пейп і має рацію, все одно ми маємо справу з глобальним явищем.

Отже, пані та панове, що ж таке тероризм? Це фундаментальне питання. Але міжнародного, загальноприйнятого визначення цього явища все ще не існує, хоча ми і підійшли до нього досить близько. Чимало людей і досі вважають, що, як говорив свого часу Рональд Рейган, «той, хто для когось є терористом, для іншого є борцем за свободу». Саме такий аргумент висував і Ясер Арафат у своїй промові перед Генеральною асамблеєю ООН у 1974 році.

Інші науковці готові ставитися до тероризму, умовно кажучи, «з розумінням» у тих випадках, коли мова йде про людей, які позбавлені будь-яких демократичних правових інструментів захисту. Тобто, тероризм – це погано, коли мова йде про держави, де існують демократичні засоби відстоювання своєї позиції, але його, так би мовити, «можна зрозуміти», коли такі засоби недоступні. На мою ж думку, якщо ми почнемо розділяти тероризм на «хороший» та «поганий», то досить скоро заженемо себе на слизьке.

Тому я вважаю надзвичайно важливим, щоб наш осуд розповсюджувався на будь-які дії, в яких мішенню стають безневинні мирні люди. Не супутніми жертвами, а мішенню. Не можна застосовувати подвійні стандарти, мовляв, мій тероризм хороший, а твій – поганий.

Будь-який тероризм має бути засудженим, тому однаково важливо, щоб, наприклад, Ізраїль засуджував як ізраїльського терориста, який стріляє в палестинців, так і палестинського терориста, який стріляє в ізраїльтян.

Перше, що нам відомо, це те, що тероризм є політично умотивованим. Це не те, що робиться просто спересердя. Скажімо, людина зі зброєю проникає на військову базу США, або в американську школу чи деінде і починає стрілянину. Тут має бути якась політична мотивація. Політична мета. Навіть якщо ця мета є досить невизначеною.

По-друге, мішенню для теракту є цивільні особи, а не військові регулярної армії, наприклад. Я не хочу сказати, що військові не можуть стати жертвами терористичного нападу, але тероризм як такий націлюється безпосередньо на мирне населення, яке не є прямим учасником конфлікту.

І третє. Власне, ця теза є суперечливою, але, я вважаю, що тероризм – це те, що супроводжується насиллям. Тому я не вірю в існування кібер-тероризму. Я вірю, що є кібер-диверсії; (наступного року одна з лекцій мого циклу буде присвячена цій темі). Я вірю, що існує таке поняття як кібер-безпека, але тероризм, на мою думку, – це акт фізичного насильства, а не просто вимикання якогось пристрою чи несанкціоноване вторгнення в програму чужого комп’ютера.

Четверте. Тероризм, як я уже говорив, це зброя слабких у боротьбі з сильними. Тому я не вважаю, що його метою є перемога над ворогом. Аль-Каїда не може перемогти НАТО в Афганістані, або Сполучені Штати: оскільки різниця в силі між ними є занадто великою. Натомість терористи мають на меті стимулювати спротив, як вони його розуміють, і послати відповідний політичний сигнал.

П’яте: теракт повинен мати символічне значення. Тому зазнав удару Міжнародний торгівельний центр – символ західного капіталізму, Пентагон – символ американської могутності; це – ретельно вибрані цілі.

Наступне. На мою думку, важливо, щоб тероризм розглядався як суб-державна діяльність. Іншими словами, чи можна назвати терористичною ту чи іншу державу? – Ні. Держава може бути агресивною. Наприклад, фашистська Німеччина, безумовно, належала до такої категорії. Але терористи, зазвичай, діють на суб-державному рівні. Вони можуть хотіти бути державою, вони можуть навіть підтримуватись державою, вони можуть отримувати зброю від держави, але діють вони, як правило, не на державному рівні.

Деякі терористичні організації мають серйозні потужності. Ми, зазвичай, уявляємо, що це просто група людей, яка має досить обмежені можливості. Але якщо взяти, скажімо, Тигрів визволення Таміл-Ілама (у Шрі Ланці, то ця організація мала у своєму розпорядженні танки, літаки, артилерію і могла, так би мовити, «переформатовуватись» зі звичайного бойового підрозділу на терористичну організацію. До речі, терористи-самогубці – це винахід саме тамільських тигрів, а не аль-Каїди чи когось іншого.

І останнє. Коли йдеться про визначення тероризму, то варто зауважити, що своїми діями терористи не мають на меті апелювати до супротивника, чи, точніше кажучи, вплинути на супротивника. Вони прагнуть, перш за все, мобілізувати свою власну громаду. Так палестинські терористи, зазвичай, перед здійсненням самовбивчого акту записують на відео своє звернення. Це робиться, щоб заохотити громаду, створити мотивацію, показати, що вони організовують акт опору.

Отже, тероризм, як я уже сказав, використовується більше для мобілізації симпатиків, ніж для впливу на позицію супротивника. Якщо ми хочемо боротися з тероризмом, необхідно з самого початку чітко усвідомлювати, чим він є і чим не є.

Наступне. Хто такі терористи? Звичайно, я не можу представити вам стандартизований поліцією портрет типового терориста. Такого портрета, мабуть, взагалі не існує. Але загальні дослідження вказують на наступне. Це – невдоволена людина, яка досить некомфортно почувається у суспільстві. Наприклад, у Сполученому Королівстві такими людьми часто є іммігранти другого покоління, які не є достатньо близькими до культури своєї історичної батьківщини, оскільки народилися у Сполученому Королівстві, але і в британське суспільство вони інтегрувалися не повною мірою; тому й почуваються на маргінесі.

Часто вони вдаються до терору, аби зажити слави, стати відомими, зробити щось, що надасть їхньому життю певного змісту. Тобто, щоб громада запам’ятала їх. По-друге, відомо, що люди не стають терористами просто так. Як правило, існує певна група, що поступово заохочує їх, підтримує схильність людини до терористичних дій. Часто ідеологічна обробка, вишкіл та підготовка тривають досить довгий час. Має існувати певна політична ідея або легітимізуюча ідеологія.

Терористи, якщо вірити дослідженням, мають чорно-біле сприйняття дійсності. Це не означає, що вони дурні. Аж ніяк. Ті, хто здійснив теракти 11 вересня, мали ступені магістрів технічних наук. Багато з них, майже усі, походили з саудівських або єгипетських родин середнього класу, але їхнє уявлення про те, хто є правим, а хто ні, було виключно чорно-білим. Вони були переконані, що їхнє бачення світу є єдино правильним.

Наступним чинником є жага помсти. Усі інтерв’ю з терористами чітко показують, що ці люди вважають, що вони захищаються: що на них чиниться тиск, Америка окупує їхню землю, їх принижують, вони – постраждала сторона, вони – жертва. Відтак терористичні дії – це бажання помсти, бажання показати, що це не що інше, як удар у відповідь.

Однак, деякі організації, наприклад, аль-Каїда, на відміну від націоналістичних терористичних угрупувань «старої формації», таких як ІРА, ЕТА та інші – паразитують на чужих ідеях. Аль-Каїда, скажімо, не має власного політичного проекту як такого, а лише спекулює на чужих ідеях, щоб посилити потенціал невдоволення у глобальному масштабі. Тому вони говорять то про Гвантанамо, нарікаючи на те, як там поводяться з мусульманами; (власне, це вже в минулому); то про Абу-Грейб, як це було кілька років тому в Іраку; то про палестинську проблему, або про те, як санкції ООН проти Іраку, запроваджені кілька років тому, за часів Садама Хусейна, нібито забрали життя півмільйона іракських дітей. Або підіймають проблему «супутньої шкоди», як ми це називаємо, – тобто, жертв серед цивільного населення, зокрема, в результаті повітряних ударів НАТО в Афганістані. Одним словом, підхоплюють будь-яку ідею, що може посилити конфронтацію між мусульманськими спільнотами та рештою світу. Грають на почуттях. Власної політичної платформи вони не мають, але намагаються використати будь-яку можливість, щоб загострити протистояння.

Тож, пані та панове, чи можливо перемогти тероризм? Нелегке питання! Уроки історії дають на нього скоріше негативну відповідь і вказують на те, що це явище, очевидно, існуватиме завжди. Навіть коли нам здається, що ми перемогли його, тероризм знову підіймає голову і наносить новий жахливий удар. В моїй країні – Великобританії – десь рік тому усі були переповнені оптимізмом щодо мирного процесу в Північній Ірландії.

Колишні члени ІРА – Джері Адамс, Мартін Макгіннес – зараз є членами уряду. Процес примирення досяг надзвичайно високого рівня. Але попри все це, кілька місяців тому група республіканців застрелила британського поліцейського неподалік від його казарми. А в Белфасті, біля будинку Парламенту, стояв автомобіль з закладеною вибухівкою. Це виявили кілька тижнів тому. Дякувати Богу, бомба не зірвалась. Завжди знаходиться якась група, що відкололася від попередньої структури. Так після Ірландської республіканської армії з’явилася Тимчасова ІРА, потім так звана Справжня ІРА, і так далі…

Теж саме в Іспанії. Ви знаєте, що впродовж років ця країна докладала неймовірних зусиль, аж доки не створила децентралізовану, федеральну структуру. В результаті Баски отримали неабиякий обсяг автономії – більше ніж чимало провінцій в інших країнах Європейського Союзу. Їхню мову поважають і так далі, але, схоже, усіх цих спроб примирення виявилось недостатньо, щоб покінчити з залишками терористичних елементів. Тож, маємо бути обережними.

Навіть коли хтось проголошує військову перемогу над терористами – як, наприклад, Шрі Ланка впродовж останніх двох місяців запевняє, що Організацію тигрів визволення Таміл-Ілама було подолано військовими засобами; хочеться сказати: «можливо, ви й отримали (або думаєте, що отримали) військову перемогу над терористичною організацією, але якщо ви не зробите наступний крок, не подасте руку тамілам, щоб інтегрувати їх у політичне життя суспільства, то через кілька років група, яку ви вважаєте переможеною, може повернутися».

І якщо ви подивитесь на те, що ми називаємо «теорією силового стримування», то тут ми, перш за все, потребуємо збалансованого підходу. Експерти називають «теорією силового стримування», або «стратегічним стримуванням» те, що з одного боку передбачає жорстке переслідування: тобто, необхідно зробити так, щоб земля горіла під ногами терористів, не давати їм оговтатися, щоб вони не могли зорганізуватися. Затримувати, арештовувати, словом, робити те, що сьогодні роблять Сполучені Штати по відношенню до аль-Каїди на кордоні між Афганістаном і Пакистаном. Але водночас, якщо ви хочете досягти успіху, необхідно також докладати зусиль, аби зменшити рівень підтримки терористів як на локальному, так і на міжнародному рівні.

Кілька років тому Великобританія почала дещо просуватися вперед у вирішенні проблеми ІРА, коли нам вдалося переконати адміністрацію США у необхідності більш жорстких заходів запобігання вивозу зброї з їхньої країни та збору коштів для ірландських організацій, чим активно займалися симпатики ірландських націоналістів у США. Отже, усі ці речі треба робити в комплексі.

Тож, пані та панове, все-таки, яким чином можливо перемогти тероризм, чи бодай досягти певного успіху, щоб це явище, принаймні, не становило для нас стратегічної загрози? На мою думку, перш за все необхідно ставити перед собою обґрунтовані, досяжні цілі. Муссоліні свого часу оголосив війну мухам. Хочу запитати тих із вас, хто відвідував Італію влітку: бачили там мух? Бачили. Отже війну з мухами Мусоліні програв. Мета його була шляхетною, але недосяжною.

Отже, заявляти, як це дехто робив після 11 вересня, що їхня мета – викорінення зла в усьому світі, проголошувати глобальну війну злу, війну проти тероризму – усе це абстракція. Неможливо вести війну проти абстракції.

Можна ставити за мету перемогу над певними терористичним групами, припинення їхньої діяльності, але неможливо перемогти тероризм як явище. Отже, маємо ставити перед собою обґрунтовані, досяжні цілі.

Необхідно відрізняти стратегічний успіх від тактичного. Адміністрація Буша, наприклад, приблизно за один рік досягла вражаючого успіху в затриманні і навіть усуненні зі сцени (якщо тут доречне це слово) тих, хто був причетний до терористичних нападів 11 вересня: впродовж року було затримано 25% тих, хто стояв за цим терактами. Непогано. Але, як писав у своїй службовій записці Дон Рамсфельд, «якщо методи, застосовані США, приводять до того, що дедалі більше добровольців поповнюють лави терористів, якщо на 1 заарештованого припадає 5 осіб, які вербуються натомість, то чи можна вважати наші зусилля успішними у довгостроковій перспективі?»

Отже, коли ми маємо справу з тероризмом, дуже важливо проаналізувати, що є дійсно суттєвим, а що просто гарно виглядає у телевізійних новинах. Отже, необхідно ставити перед собою лише виправдані цілі. Також треба бути готовими до того, що інколи доведеться робити те, що вам, можливо, не дуже подобається. Наприклад, амністувати терористів, яких ще можна змінити, якщо хочете, і зробити з них «нормальних» громадян. Саудівська Аравія, наприклад, докладає величезних зусиль у цьому напрямі.

Звичайно, особливо закоренілі – ті, хто дійсно затявся, мають сидіти за гратами. Це очевидно. Але неможливо остаточно перемогти терористичний рух, якщо ви нездатні вплинути на позицію більшості його прихильників, або кооптувати їх заради врегулювання ситуації політичним шляхом.

У цьому контексті ми повинні також незмінно діяти у відповідності до наших цінностей та принципів. Бенджамін Франклін свого часу сказав: «Ті, хто готовий віддати свою свободу заради тимчасового захисту від небезпеки, не заслуговують ні свободи, ні безпеки».

Думаю, він мав рацію.

Що дійсно грає на руку терористам, так це аргумент про «подвійні стандарти». Про те, що ми, мовляв, захищаємо життя своїх громадян, але зневажаємо життя мусульман, наприклад, у зоні збройних конфліктів. Що ми рахуємо скільки людей загинули з нашого боку, а їхніх жертв не рахуємо, неначе вартість людського життя не завжди однакова. Ми повинні бути дуже обережними, щоб не давати в руки терористів цей пропагандистський козир власними недемократичними діями.

Чимало суперечок точилося довкола питань щодо в’язниці Абу Грейб та нелегітимної екстрадиції в’язнів; ціла дискусія стосовно того, які методи можна застосовувати при допиті підозрюваних, тощо. І тут необхідно оцінювати наші успіхи лише у порівнянні з негативними наслідками. Я гадаю, це й було однією з причин, чому президент Обама у свій перший день на цій посаді прийняв рішення про закриття в’язниці у Гвантанамо, і зараз (хоча це і викликає серйозні суперечки в країні) він наполягає, щоб терористів судили в американських цивільних судах, в межах системи загальної юрисдикції.

Але ж тих, хто вчинив напад на Міжнародний торгівельний центр у 1993 році (можливо, дехто з вас занадто молоді, щоб пам’ятати це, але у 1993 році – 8 років до гучного теракту 11 вересня – також було завдано удару по будівлі Міжнародного торгівельного центру); так от – винуватців тих подій судили у звичайному суді. Отже, це можливо. Висновок: ми маємо діяти у відповідності до наших цінностей та принципів! До того ж, необхідно знати свого ворога. Багато хто звик вважати терористів божевільними – психопатами, у яких, нібито, немає жодних раціональних причин бути терористами.

Але мені у цьому контексті подобається, що писав Достоєвський. Я взагалі вважаю, що у Достоєвського – найвидатнішого російського письменника – є багато чому повчитися. Можливо ви читали його «Нотатки з підпілля»; там є фраза, що вразила мене на усе життя: “Немає нічого легшого, ніж осуджувати того, хто чинить зле, і нічого важчого, ніж зрозуміти його».

Терористи вірять, що у них є раціональна причина діяти так, як вони діють. І ми повинні зрозуміти це, якщо хочемо досягти успіху у знешкодженні терористичних мереж.

Одним із способів тут є проникнення в їхні організації. Великобританія провела дуже вдалу операцію проникнення в ІРА. В результаті – 70% терактів, запланованих цією організацією, були відмінені, оскільки в ІРА знали, що в їхній структурі діють агенти Британської служби розвідки.

Треба пильнувати за тюрмами. Ми маємо свідчення того, що багатьох терористів було рекрутовано саме в тюрмах. Місця позбавлення волі є університетами не лише організованої злочинності, а й тероризму. Джон Уокер Лінд – австралієць – завербований в Афганістані; Хосе Паділла – заарештований за підозрою у підготовці теракту із застосуванням радіологічної (так званої «брудної») бомби – завербований в Чикаго, Ричард Рід – горезвісний «черевичний підривник» -- (пам’ятаєте ?) – той, що ховав вибухівку у черевику – усіх їх рекрутували в терористи саме у в’язниці.

Отже, нам дуже важливо проникнути в середину діючих терористичних мереж інтелектуально, а не просто шляхом знищення. Дехто навіть вважає, що ми повинні вступати в переговори з терористами; зокрема, Луїза Річардсон – ректор Університету Сент-Ендрюз, відомий американський експерт з питань тероризму. На її думку, переговори – це один з ефективних способів збору оперативної інформації про терористичні організації, оскільки в процесі переговорів можна краще зрозуміти не лише сильні та слабкі сторони терористичних угрупувань, а також їхні внутрішні суперечності.

Необхідно відділити терористів від їхніх громад. Це про партизанів Мао Цзедун говорив, що у своїй боротьбі вони «почуваються, наче риба у морі», а терористам, щоб діяти, потрібна широка підтримка – ціла мережа активних та пасивних симпатиків, явок, відмивання грошей і таке інше. Тому дуже важливо, щоб, наприклад, представники поміркованої частини мусульманської громади відкрито виступали проти тероризму і пояснювали іншим, що терористи не є легітимними представниками цієї громади. І коли це говорить, скажімо, настоятель мечеті у Лондоні, це звучить значно переконливіше, ніж з вуст християнина, індуїста чи представника Британського уряду. Необхідно відокремити терористів від громади.

Потрібно також, ( я вже майже завершую) залучити інших до співпраці з нами у боротьбі з тероризмом. Це не та справа, з якою ми можемо впоратися самотужки. Міжнародне співробітництво є абсолютно необхідним. Наприклад, для обміну оперативною інформацією.

Скажімо, Шенгенська угода Європейського Союзу. Для вас це, мабуть, насамперед асоціюється з тим, що можна безперешкодно перетнути кордон між Бельгією та Нідерландами на швидкості 200 кілометрів за годину, серед ночі, (я, звичайно, такого не роблю); також є можливість перетинати кордон без паспорта… Але в контексті безпеки Шенген – це, перш за все, високий рівень обміну інформацією, об’єднана комп’ютерна мережа служб розвідки та поліції країн ЄС.

ЄС має єдину форму ордера на арешт, що значно полегшує виконання формальностей. Колись було майже неможливо, наприклад, здійснити екстрадицію французького терориста з території Британії, через складність та розбіжності процедур. На щастя, зараз усе по-іншому: існує уніфікований ордер на арешт, угоди про екстрадицію; є можливість спільно відслідковувати фінансові потоки та запобігати відмиванню грошей, контролювати транспортний рух, тощо. Отже, міжнародна співпраця є життєво необхідною.

На завершення хочу додати, що ключовими словами, у підсумку, може бути гасло з британського плакату часів другої світової: «Keep Calm and Carry On» – «Зберігайте спокій і тримайтеся!» Такий плакат був у Британії у кожному бомбосховищі під час так званого «бліцу», за Другої світової війни.

З поправкою на сьогодення можна перефразувати: «Зберігайте терпіння і зосереджуйтесь на головному!»

Знаменитий британський оглядач Майкл Гавард свого часу сказав: «Ведення війни проти тероризму вимагає таємності, розуму, політичної прозорливості, спокійної жорсткості і ще – безмежного терпіння». Швидких рішень тут бути не може».

До того ж усе пізнається у порівнянні: щороку у дорожніх аваріях гине 17 тисяч американців, що значно перевищує кількість жертв терористичних нападів. Тож, . маємо аналізувати речі у відповідному контексті.

Ну і ще одне. Чому зріс рівень злочинності? Дуже просто: сьогодні є більше чого красти. Раніше не було мобільних телефонів, швидкісних авто, лептопів, цифрових фотоапаратів…Споживацьке суспільство означає, що з’явилося більше речей, які можна вкрасти. Відтак, з’явилося більше об’єктів для потенційних терористичних нападів. Це і надалі приваблюватиме представників певних екстремістських груп. Необхідно підвищувати рівень витривалості та захищеності суспільства: мати резервні лінії електропередач, резервні транспортні мережі; поліпшувати координацію між службами з надзвичайних ситуацій, щоб можливі теракти не спричиняли збою в роботі систем життєзабезпечення, як це сталося у Нью-Йорку, коли після 11 вересня впродовж 6 днів банківська система та фінансові установи на Уол Стріт були просто паралізовані.

Чим скоріше ми зможемо довести свою здатність ефективно реагувати на теракти, тим менше підстав буде у терористів сподіватися, що їхні плани дадуть їм бажаний результат. Але найголовнішим (і саме на цьому я хочу завершити) є те, що ми повинні зосередити увагу на найбільшій загрозі – на можливості придбання терористами зброї масового знищення. Поки що терористичні напади відбувалися з використанням літаків і навіть ножиців для різання картону. То були порівняно прості засоби. Від такого роду ударів ми ще можемо прийти до тями. Навіть якщо вони і є досить гучними. Але куди важче буде оговтатись, якщо терористи застосують радіологічну або біологічну зброю, чи ядерний пристрій. І хоча я не хотів би на завершення цієї лекції лякати вас, чи говорити, що це ось-ось станеться, але наше ставлення до такої загрози має бути абсолютно серйозним, оскільки потенційно вона може бути катастрофічною.

Існують факти, які вказують на те, що аль-Каїда робила спроби заволодіти високозбагаченим ураном. Осама бен Ладен намагався купувати його кілограмами у Південній Африці, в 1992 році… А наприкінці 90-их аль-Каїда вела переговори з пакистанськими вченими, які працювали над ядерною програмою.

Корпорація РАНД – аналітичний центр західних спецслужб – підрахувала, що з часу падіння Берлінського муру, тобто за останні 20 років, було вкрадено і незаконно переправлено близько 43 кілограмів урану, і хоча значну частину було вилучена у ході оперативних дій, ніхто не знає, скільки ще залишилось, а для виготовлення ядерної бомби достатньо й третини того, що було вкрадено.

Отже, відомо, що аль-Каїда намагається отримати відповідне ноу-хау. Наприклад, у Афганістані, в місцевості Дарунта, вони мали тренувальний табір, на якому ставили досліди на собаках: вивчали силу дії хімічної зброї.

Відомо також (це до теми глобалізації), що вони наймали науковців – докторів наук, комп’ютерних хакерів зі ступінями докторів наук…Тобто, як я уже говорив, не вірте, що фанатики приходять виключно з неосвічених прошарків суспільства. Аж ніяк.

Одним з явищ, що викликають особливе занепокоєння сьогодні, є поширення біотехнологій у приватному секторі; ця галузь є однією з тих, що мають найвищі темпи зростання. Навіть урядові дослідні організації дедалі більше уваги приділяють вивченню патогенів; величезний обсяг досліджень зосереджено на проблемах захворювань, епідемій, таких як САРС, пташиний грип, тощо.

Згадаймо, як чоловік, який працював в одній з американських лабораторій, виніс звідти біо-матеріал, заражений сибіркою, і організував теракт з його застосуванням, у 2001 році. Отже, достатньо, скажімо, щоб якийсь невдоволений посадовець, який має доступ до відповідних біотехнологій, спересердя передав їх терористичній організації, і в її розпорядженні досить швидко може з’явитися зброя масового ураження. По суті, навіть тіодигліколь (вибачайте, якщо не зовсім правильно вимовляю це слово: я не хімік), так от: навіть тіодигліколь, який використовується у чорнилі для кулькових ручок, може, у достатній кількості, стати потужною хімічною зброєю.

Коротко кажучи, в той час, як попередити усі теракти неможливо, оскільки неможливо заздалегідь знати усі плани терористів, ми повинні зосередити свою увагу на загрозі, яка потенційно може стати найбільшою катастрофою. Йдеться про те, на що свого часу вказував, і цілком слушно, я гадаю, Джордж Буш молодший: що станеться якщо «найгірша зброя потрапить до рук найгірших людей»? Не хотілося б наганяти на вас жах, але необхідно пам’ятати, що терористичні організації мають специфіку, яка значно ускладнює боротьбу з ними. Про це досить влучно сказали представники ІРА після спроб підірвати Маргарет Тетчер.

(Дехто на задніх рядах киває. Це означає, що це – люди майже мого покоління. А інші, я бачу, дещо здивовані).

Так от: у 1980-му ІРА здійснила спробу підірвати Маргарет Тетчер під час конференції Консервативної партії, в Брайтоні. Маргарет Тетчер вони не підірвали, але поранили чимало членів уряду від Консервативної партії. Після теракту члени ІРА зателефонували і в досить цинічній формі заявили, мовляв, вам потрібно досягати успіху увесь час (маючи на увазі – «щоб зупинити нас»), а нам достатньо досягти успіху бодай одного разу.

Отже, це суто асиметрична загроза: ми повинні зберігати пильність увесь час – не спати 24 години на добу, об’єднувати зусилля розвідок, забезпечувати взаємодію внутрішньої розвідки з зовнішньою та з поліцією, забезпечувати транскордонне співробітництво спецслужб…А терористи тим часом можуть робити одну невдалу спробу за іншою і нічого. Їм достатньо, щоб бодай одного разу пощастило і можна вважати свою мету досягнутою.  

Тобто, ця асиметрія означає, що у «невдоволених світу цього» і надалі залишатиметься спокуса чинити теракти, тому найбільше, що ми можемо робити – це стримувати тероризм, а не сподіватися на цілковиту і остаточну перемогу над ним.

Дуже дякую. А зараз я готовий відповісти на ваші запитання, якщо вони є.

-- Ви чимало говорили про асиметричні загрози та боротьбу, яку ведуть з ними спецслужби та поліція. А якою Ви бачите роль НАТО у боротьбі з асиметричними загрозами?

-- Добре, що Ви поставили це питання. Я працюю в НАТО і мав би зупинитися на ролі цієї організації, але я зрозумів, що немає часу. Тож я Вам дуже вдячний.

Можу запевнити аудиторію, що це питання не було заготовлене спеціально. Гроші за нього цій пані ніхто не переказував, тож іще раз дякую.

…Думаю, що роль НАТО у боротьбі з тероризмом є досить обмеженою. І я говорю це без жодного почуття провини чи сорому. Я не вважаю, що Альянс повинен доводити доцільність свого існування здатністю відігравати ключову роль виключно в усіх питаннях, що пов’язані з безпекою – зміна клімату, розповсюдження зброї, кібер-захист і всіх інших. Ні. Хоча і є певні проблеми, для вирішення яких НАТО має кращі можливості, ніж інші. Сподіваюсь, у своєму виступі я достатньо наголосив на тому, що тероризм – це питання, яким насамперед мають займатися спецслужби. Вони проводять оперативні заходи, попереджують теракти, обмінюються розвідувальною інформацією… Поліція, веде спостереження за підозрюваними… Навіть Міністерства внутрішніх справ мають свою роль. Вони борються з проявами радикалізації, займаються перевихованням, виконують програми соціальної реадаптації, працюють – наприклад, у моїй країні – з поміркованими мусульманськими організаціями, аби ті розповсюджували ідеї ненасильництва, толерантності та міжетнічної злагоди. Я вважаю, що у цьому контексті такі речі є більш важливими, ніж військова роль Альянсу.

Водночас, існують речі, які більше відповідають можливостям НАТО, тобто – завдання, які Альянс виконує і може виконувати ще краще, ніж зараз. Одним з прикладів, який ви і ті, хто працює в НАТО можуть використати як аргумент, є наша робота в Афганістані. Сприяючи створенню життєздатної держави та дієвих урядових структур, ми маємо надію, що це унеможливить повернення аль-Каїди та екстремістів Талібану. Я говорю «екстремістів Талібану», оскільки сподіваюсь, що більш поміркованих талібів, зрештою, можна буде залучити до політичного врегулюванні ситуації в Афганістані.

Єдине, чого ніхто з нас, я гадаю, не хотів би, так це, щоб НАТО залишила Афганістан і він знову перетворився на недієздатну державу – на чорну діру, в якій знову з’явилися б тренувальні табори для терористів, як це було до 11 вересня. Отже, ми маємо підстави стверджувати, що подібного роду державотворча діяльність є складовою міжнародної боротьби з тероризмом. Не можна сидіти вдома склавши руки і чекати, коли на тебе нападуть. Необхідно, там де це можливо, знищувати тероризм у зародку. Іншим словами, ми не можемо дозволяти, щоб існували місця, де терористи могли б з знайти собі прихисток – це останнє, що нам потрібно.

Наступне, що на мою думку, може забезпечувати Альянс – це патрулювання морського простору. Нині серйозну тривогу викликає загроза використання терористами морських шляхів, перш за все для перевезення зброї масового знищення, хімічної, радіологічної та біологічної зброї, ракетних компонентів чи навіть терористів. Тому з 2001-го року, у Середземномор’ї, ми маємо операцію «Активні зусилля», в якій бере участь навіть Росія, тобто не лише члени Альянсу. У ході операції ми здійснюємо контроль над морськими перевезеннями, перевіряємо, чи не використовуються кораблі для цілей, що потенційно можуть бути пов’язані з терористичною діяльністю.

Що стосується піратів, то я їх не вважаю терористами. Терористи мають політичні мотиви, а пірати – комерційні. Піратами рухає не ідеологія, а перспектива отримати викуп, скажімо, у 2 мільйони доларів і, повернувшись додому, купити собі будинок або авто типу джип.

Хай там як, але ми усі зацікавлені у тому, щоб правопорядок зберігався, як на землі, так і в океані. Ще, на мою думку, Альянс міг би зробити внесок у створення багатонаціональних морських сил спеціального призначення, які запобігали б, скажімо, терористичним нападам на комерційні судна. Такі напади мали місце; коли під удар потрапляли нафтові танкери. Так кілька років тому, у Перській Затоці, зазнав нападу французький танкер. Терористи також здійснили спробу підірвати нафтопереробний завод при родовищі Абкайк, у Саудівській Аравії. Щоправда, то було на суходолі, але менше з тим…

Отже захист інфраструктури життєзабезпечення, що включає і такі масштабні об’єкти як НПЗ, вимагає міжнародної системи співпраці та підготовки. Тож є чимало речей, які може робити НАТО.

І ще одне питання (хоча це ближче до теми розповсюдження зброї масового знищення) – якщо терористи застосують бактеріологічну зброю, чи зможемо ми про це дізнатися? Не зможемо.

Коли застосовується хімічна зброя, це відразу стає очевидним. Коли проти бідолашних британських солдатів, в окопах Першої світової, було застосовано гірчичний газ, у 1915 році, вони відразу знали, що це – газова атака.

А з біологічною зброєю це не так. Скажімо, я терорист і застосував проти вас бактерію лихоманки «Ку». Впродовж 6 тижнів ви вважатимете, що у вас просто грип. І лише через 6 тижнів людина може збагнути, що має щось гірше, ніж грип. Тож необхідно проводи військово-медичні спостереження, щоб чітко виявляти, чи застосовувалась подібного роду бактеріологічна зброя; щоб негайно розпочати масову вакцинацію і таке інше. Як, наприклад, у випадку з антраксом (сибіркою).

На цьому напрямку НАТО зробила вже чимало роботи, що, на мою думку, може бути використано цивільними органами для реагування на надзвичайні ситуації. – Особливо ті, що пов’язані з застосуванням біологічної зброї, якщо вона потрапить до рук терористів. Але не будемо вдавати, що в цих питаннях ми відіграємо таку ж важливу роль, як спецслужби чи поліція, оскільки, безумовно, саме вони знаходяться на передньому краї цієї боротьби.

Прошу пані.

-- Ви сказали, що немає держав-терористів. А до якої категорії ви відносите країни, якими керують терористичні угрупування? І друге. Це радше ремарка ніж запитання. Я із Ізраїлю і можу сказати, що, мабуть, найбільше ускладнює боротьбу з тероризмом саме громадське сприйняття. Коли йдеться про будь-яку іншу проблему, скажімо, глобальне потепління чи аварії на дорогах, і уряд, або міжнародне співтовариство оголошують свої наміри щодо дій, спрямованих на її розв’язання, вони можуть реалізувати свої плани. Але коли це стосується тероризму, громадськість сприймає це настільки емоційно, що це ускладнює практичні кроки. Якщо йдеться про ув’язнення терориста чи щось інше, що дійсно могло б допомогти вирішенню проблеми, громадськість може просто не дозволити щось зробити. Тому боротися з тероризмом набагато важче, ніж скажімо з проблемами довкілля чи безпеки дорожнього руху.

-- Я розумію. Ніщо так не обурює людей, як цілеспрямоване вбивство невинних мирних людей; молоді, наприклад. Як це сталося, скажімо, в Тель-Авіві. Пам’ятаєте? Група палестинців підірвала дискотеку, де було чимало молодих людей – віком десь 18 років, може трохи молодших, ніж ви. Вони загинули. Це викликало обурення, а відтак – бажання нанести удар у відповідь, бажання помсти. Пам’ятаєте, як у Біблії – «око за око, зуб за зуб». Я не стверджую, що країна не має жодного права нанести удар у відповідь. Наприклад, після 11 вересня 2001 року, коли було з’ясовано, що теракти походять з Афганістану, Організація Об’єднаних Націй чітко заявила, що Сполучені Штати мають право нанести удар по Талібану, в Афганістані.

Ніхто жодним чином не ставив це під сумнів, але, водночас, я вважаю, що тут треба бути дуже обережним, оскільки терористи тільки й чекають надмірної реакції. Їм тільки цього й треба. Теракти цілеспрямовано розробляються таким чином, щоб викликати потужну реакцію, яка потім, цілком природно, допоможе набирати нових добровольців. Будьмо відвертими (і я кажу це як друг Ізраїлю), адже ніхто не заперечує, що Хезболла з’явилася після вторгнення Ізраїлю до Лівану у 1982 році. Знову таки, чи вважати це рухом опору?

Тому особисто я підтримую ту лінію поведінки, яку обрав Тоні Блер після теракту у липні 2005-го. Під час засідання Великої вісімки в готелі «Гленіглз», в Шотландії, він виступив по телебаченню з дуже виваженою і стриманою промовою. Він не оголошував «глобальну війну проти тероризму» -- не обіцяв зробити більше, ніж міг насправді. Він говорив про незламність духу британців, про те, що ми будемо переслідувати терористів і таке інше. Він віддав належне працівникам спецслужб за їхню мужність, словом – зробив усе, аби не грати на руку терористам закликами до негайної помсти і не провокувати таким чином реакцію, на яку вони розраховували.

Тож особисто я вважаю, що найкраще тут діяти так, як свого часу сказав Тедді Рузвельт – «говори тихо, але тримай в руках великий кийок» – Тобто: переслідувати їх необхідно, але робити це треба дуже ефективно.

Ви всі бачили фільм «Мюнхен». Там дуже добре показано, яких зусиль доклав Ізраїль, щоб схопити тих, хто вчинив криваву бійню олімпійської збірної Ізраїлю у Мюнхені у 1972 році?

Отже, діставати їх треба, але без зайвого галасу. Не називаючи це «зіткненням цивілізацій» чи «глобальною війною», оскільки терористам тільки того й треба, щоб їх вважали воїнами. Бен Ладен не вважає себе терористом, він вважає себе шляхетним воїном – як Салах-ад-Дін, як великі герої давнини. І коли ми говоримо їхніми визначеннями – «джихад, війна, протистояння цивілізацій» – це не що інше, як перемога їхньої пропаганди, облагородження їхніх ідей. Саме цього вони і чекають.

Отже, я розумію, що терористів необхідно арештовувати, розумію необхідність ударів у відповідь на їхні дії. Але, як я уже сказав, бажано поменше про це говорити і діяти якомога ефективніше. Це все, що я можу сказати у відповідь на ваше питання.

Прошу пана.

-- Моє питання стосується Афганістану в контексті тероризму. Нещодавно Джим Джонсон – представник адміністрації Сполучених Штатів сказав у телевізійному інтерв’ю, що на сьогоднішній день в Афганістані діє менше 100 бойовиків аль-Каїди. Інші провідні політики США, такі як Джон Маккейн, стверджують, що зараз аль-Каїда є слабшою, ніж 10 років тому. Ви кілька разів наголосили, що метою терористів є мобілізація своїх прихильників. Але якщо організація стає меншою, вона має ще більшу потребу у нових добровольцях. Отже, чи не вважаєте ви, що за цієї причини загроза терактів є ще більшою, ніж раніше?

-- Я вважаю, що аль-Каїда, дійсно, зараз є слабкішою, ніж раніше. Це що стосується її центрального проводу, чи, радше центральної організації. Вона є слабкішою, ніж до 11 вересня. Це однозначно. Сполученим Штатам вдалося …як би тут сказати… вбити (будемо називати речі своїми іменами) біля 400 бойовиків аль-Каїди на територіях пакистанських племен. (Щоправда точної статистики ми не маємо, користуємося оперативною інформацією, тощо). А це означає, що Осама Бен Ладен змушений постійно переховуватись і змінювати місце перебування, щоб уникнути арешту. У них майже немає часу, щоб планувати нові теракти. Отже тримати аль-Каїду під постійним тиском, змушувати їх постійно тікати – це, на мою думку, важлива складова стратегії захисту від цієї організації.

Однак, нам треба слідкувати, щоб ми не замкнулись в межах парадигми мислення вчорашнього дня. В сьогоднішній лекції я намагався показати, як змінилася аль-Каїда з 2001 року. З єдиної централізованої організації, на кшталт бізнесової компанії з чіткою ієрархією і тисячами членів (і все це в одному місці – в Афганістані) вона перетворилася на своєрідну мережу філій, що діють ніби за принципом «френчайзу» – отримують право на використання «бренду», якщо хочете, ідеології, а через Інтернет отримують практичні поради на кшталт «самовчителя для терориста».

Відтак невеликі угрупування з’являються, як гриби після дощу – дуже швидко і спонтанно. Тому поліції дуже складно їх відслідковувати. Зараз існує кілька аль-Каїд. Десь шість або сім. До недавнього часу в Іраку також існувала аль-Каїда, аж доки американські сили не знищили її лідера аль-Заркаві.

Якщо ви останнім часом слідкували за діями аль-Каїди у Саудівській Аравії, то неважко збагнути, що вони мають можливість діяти далеко за межами Пакистану. Отже ми маємо справу з організацією, що здатна дуже швидко адаптуватися до нових умов. Щойно їх позбавляють якоїсь можливості, вони відразу знаходять іншу.

Так само з терактами. Щойно авіалінії ввели більш жорсткі правила безпеки, терористи почали примірятися до контейнерних перевезень, до банків, до інтересів західних країн, до їхніх громадян... Не вдається вчинити теракт у Сполучених Штатах – націлюються на американських громадян за межами США. І так далі.

Зважаючи на таку здатність цієї загрози до швидких мутацій та метаморфоз, ми маємо проявляти гнучкість і оперативність, аби не ганятися за організаціями вчорашнього дня, (так би мовити), а боротися з тими, що реально діють сьогодні.

Дійсно, на сьогоднішній день присутність аль-Каїди в Афганістані скоротилася, оскільки притулок вони можуть знайти лише по інший бік кордону, у Пакистані. На щастя той притулок існує уже не для багатьох, оскільки останнім часом, як ви знаєте, пакистанська армія значно посилила свою активність на територіях племен: здійснюються удари по базах терористів і таке інше. Але доки вони матимуть можливість переховуватися там, вони у будь-який час зможуть за 5 хвилин повернутися до Афганістану. Тож, як хтось сказав: «Відсутність доказів не є доказом відсутності». Щось у цьому сенсі. Тобто, поки залишається потенційна загроза швидкого повернення бойовиків аль-Каїди до Афганістану, не можна стверджувати, що проблему вирішено остаточно.

-- Я хотіла би почути від вас короткий коментар з одного питання, оскільки не хотілося б перебирати час. Перш за все, дозвольте подякувати Вам за ще одну чудову лекцію. Хотілося б знати Вашу думку щодо нового кодексу джихаду, який було розроблено у лівійській в’язниці суворого режиму, де утримуються так звані «перевиховані» терористи. Чи чули ви щось про це з БіБіСі за останні 15 днів?

-- Ні, маю зізнатися, що не чув. Але ситуація в регіоні дає певні підстави для оптимізму. «Джихадистів», як вони себе називають, інколи дійсно можна перевиховувати, якщо застосовувати відповідні освітньо-виправні програми. Я не можу перевірити достовірність статистики, але відомо, що Саудівська Аравія багато робить у цьому напрямі. Там досить жорстко переслідують терористів, але водночас приділяють велику увагу їхній освіті та перевихованню.

Саудівська Аравія стверджує, що половину терористів, що утримувались у в’язницях країни, було звільнено і що в результаті освітньо-виправних заходів лише 1 % з них повернулися, так би мовити, до радикалізму. Не знаю. Це дійсно виглядає як вражаючий результат, але тут, мабуть, варто розглядати ситуацію в межах довшого періоду. Одним з питань, на які усі хотіли б знайти відповідь є питання про те, що спричиняє радикалізацію?

З іншого боку, хотілося б знати, як забезпечити де-радикалізацію? Як у випадку з наркоманом: як відвернути його від наркотиків. Щоб у нього не виникло бажання знову взятися за старе. І тут, я вважаю, є одна абсолютно очевидна річ. Я дам вам лише загальну відповідь, і полягає вона у тому, що існує чіткий взаємозв’язок між розвитком, робочими місцями та тероризмом. Звичайно, я не настільки наївний, щоб вважати, що Осама бен Ладен став терористом через бідність. Він досить заможна людина і впродовж досить довгого періоду власним коштом фінансував не лише аль-Каїду, а навіть Афганістан. Взагалі, серед терористичних лідерів є чимало представників середнього класу, які походять з культурних, освічених сімей. Це факт. Але серед рядових бійців, є й чимало тих, хто подався у терористи під тиском своїх родин. Як у випадку з Талібаном. Або тому, що там більше платять, ніж, скажімо, в афганській поліції. Або тому, що іншої роботи просто не було. Наведу деякі цифри, які не встиг дати під час лекції: у 1985 році населення країн арабського світу складало 187 мільйонів. На сьогодні воно сягнуло 280 мільйонів. Підраховано, що до 2020 року, тобто всього через 10 років, воно нараховуватиме 410 мільйонів. Тобто майже подвоїться. А всього через 30 років – більше, ніж подвоїться. До того ж 40% того населення складатимуть люди до 14 років. Тобто майже половина населення належатиме до вікової групи до 20, до 18 років.

За статистикою Світового Банку на сьогоднішній день 15 мільйонів молодих людей в країнах арабського світу не мають роботи. До кінця наступного десятиріччя ця цифра сягне 35 мільйонів і щоб увібрати усю цю масу безробітних молодих чоловіків загальна площа цих країн (теоретично) повинна була б збільшуватись принаймні на кілька відсотків у рік. А якщо вірити в так званий «чинник тестостерону», то на тлі загального незадоволення молоді, ця ситуація дійсно може стати вибухонебезпечною. Отже, я бачу чіткий зв'язок між економічним розвитком (що включає зайнятість, можливість створити сім’ю, нормально її забезпечувати і таке інше) та перспективою подолання радикалізму.

Я не стверджую, що створивши досконале суспільство, можна гарантувати, що у ньому не буде терористів. Наприклад, у 70-х роках Німеччина мала абсолютно процвітаюче суспільство. Але ж була і група Баадер-Майнгофф зі своєю «Фракцією Червоної Армії», були і незадоволені студенти лівого крила, які чинили теракти, але якщо говорити про масові терористичні рухи, то економічний розвиток та скорочення безробіття значно ускладнюють набір нових добровольців.

Пані та панове, щиро вам вдячний. Ще раз, спасибі, що прийшли. Для тих з вас, хто прийде наступного тижня, (таких може бути небагато, враховуючи семестрові канікули), хочу сказати, що темою моєї лекції буде енергетична безпека. Зараз погода досить м’яка, тому це питання вас, певне, не дуже турбує, але якщо раптово похолоднішає, енергетична безпека може вас зацікавити. Отже, якщо ви ще будете тут, будь ласка, приходьте наступного тижня.

Дякую.